Мова – це душа народу. Нашою мовою є українська. Ця барвиста мова лунала у колискових піснях мого дитинства, нею розмовляли мої предки. Тому українська мова є мовою спілкування моїх батьків. Вони навчили мене її любити, не засмічувати поганими словами та русизмами. Це мова, якою я спілкуюся кожного дня, і я пишаюся, що я українка. Для кожної людини своя мова – це щось особливе та індивідуальне.

Кожна мова неповторна, милозвучна, ласкава і найрідніша. Адже саме з мови починається людина. За допомогою слів, які вимовляє людина, ми можемо судити про її розумовий інтелект, расу, адекватність. Серед людей, які нас оточують, можна зустріти жінок та чоловіків з різним рівнем освіти і культури, різною поведінкою і мовною культурою.

Мені болісно, що зараз за останні п’ять років ми відбудовуємо свою державу й українців нарешті почали відокремлюватися від Росії, але так багато українців виступають проти державної мови.

Чому у США, де більшість населення розмовляє абсолютно різними мовами, державною мовою є англійська? Чому у Франції французька? Так склалося історично?

Історично склалося, що в Україні багато російськомовних громадян. Завжди хотіли знищити українську мову, культуру, державу. Але ми вижили. Історично склалося, що людей НЕ з білим кольором шкіри вважали за тварин. То що — це потрібно залишити без змін? Історично люди без «благородного проісхождєнія» були рабами. Історично склалося, що жінки не мали права голосу та не могли отримувати освіту нарівні з чоловіками.

Колись майже всіх україномовних називали «вуйками» та «бендерами». І ми це змінили. Люди змінили ставлення до людей із різним кольором шкіри. Тепер байдуже, хто твої батьки й де ти народився, весь світ належить кожній людині. Тепер байдуже, якої ти статі, всі люди однаково мають право навчатися і працювати, бути тим, ким вони хочуть.

Кожного дня ми створюємо нову історію. Чи всім подобалося скасування кріпацтва у 1861 році? Чи всі у Британії були згодні із правом голосу жінок у 1918 році? Ні. Завжди були ті, хто був проти. Завжди є ті, хто хоче жити комфортно і не хоче порушувати свій комфорт.

Україна – держава, яка має свою культуру і мову. Українська мова повинна бути державною. Це не просто логічно, це необхідно для свободи та незалежності країни, у якій всі ми сьогодні живемо.

Державна українська мова не забирає у вас можливість думати, читати, спілкуватися мовою, яка є вам ближчою. Ніхто не посадить вас до в’язниці, якщо ви розмовляєте російською, англійською, китайською, іспанською чи іншими мовами. Але державні документи повинні заповнюватися українською, телебачення, новини повинні бути українською, навчання повинно бути українською.

Український народ, попри всі злигодні, завжди творив і плекав рідну мову, а вона допомогла зберегтися йому самому. Тепер у незалежній Україні наша мова має посісти належне їй місце. Для цього треба всіляко розширювати сфери її застосування, дбати про престиж і чистоту слова.

Гірка доля випала Україні. Вона довгий час була поділена на частини. Входила до складу різних держав: Росії, Австро-Угорщини, Польщі. Як не згадати славнозвісний циркуляр царського міністра Валуєва, в якому заборонялося друкувати літературу українською мовою, а також стверджувалося, що такої мови нема і не може бути.

Для мене українська — це не тільки засіб спілкування, це ще й святиня, яку треба оберігати все життя. Мову треба цінувати як зіницю ока, тому що народ без неї втрачає свою вартість. Недарма кажуть, що без мови не буде нації.

Мова починається з сім’ї. Батьки закладають ази. Просто вчіть своїх дітей, внуків розмовляти українською, читайте книги, журнали, газети державною мовою – і ми переможемо.

Кожна людина, яка зрозуміла важливість української мови – це цеглинка, за допомогою якої ми побудуємо сильну, самодостатню, процвітаючу державу. СЛАВА УКРАЇНІ!

Олена Гуменна
с.Голинчинці