«Заслужено чи ні – не вам судити»
22 травня у вашій газеті було надруковано лист під назвою «За які такі заслуги» за підписом М.Грушка, батька загиблого героя.
Прочитавши цей лист, ми, працівники галузі культури району, не могли не відповісти. За всі роки спільної співпраці ми знаємо начальника лише за його вчинками, а не тією брехнею, яку написав у своєму листі батько загиблого героя, не вказавши, що він є мером міста Липовець. Інформація про трудову діяльність нашого керівника дає право судити про те, чи заслуговує Геннадій Терлецький на присвоєння йому державної нагороди «Заслужений працівник культури України».
Геннадій Терлецький народився у сім’ї музиканта і вчительки. Саме батько Олександр Іванович і мама Ніна Никифорівна Терлецькі зіграли величезну роль у формуванні характеру та особистості, передавши сину і розум, і голос, і вміння грати на музичних інструментах. Саме Олександр Іванович Терлецький був засновником і першим керівником духового оркестру в Липовці. Його учні і по цей час є учасниками духового оркестру при Липовецькому РБК. Сини і донька, зять і невістка, внуки і племінники також музиканти.
Геннадій Олександрович розпочав свою трудову і творчу діяльність у 1987 році у Липовецькому районному будинку культури на посаді методиста з музичного мистецтва після закінчення Тульчинського училища культури.
З 9 листопада 2010 року Геннадій Олександрович працює на посаді начальника відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації. За його сприяння чотирьом колективам художньої творчості районного будинку культури, одному колективу сільського будинку культури присвоєно почесне звання «Народний (зразковий) аматорський». Г. О. Терлецький є учасником народних аматорських колективів районного будинку культури – чоловічого гурту «Веселий день», інструментального ансамблю «Народні музики», хорового колективу, духового оркестру. Ці колективи беруть участь у міжнародних, всеукраїнських, обласних та районних оглядах, конкурсах і фестивалях.
У 2013 році Геннадія Терлецького занесено на районну Дошку пошани.
Він неодноразово нагороджувався почесними грамотами, грамотами за розвиток та пропаганду українського пісенного мистецтва. А ще за активну участь у волонтерській роботі та забезпеченню концертного туру до військових частин та підрозділів в зоні проведення антитерористичної операції.
За сприяння Геннадія Олександровича залучаються меценати і спонсори для підтримки галузі культури. Зокрема меценатами виділяються кошти для ремонтів закладів культури району, придбання сценічних костюмів та взуття, музичних інструментів та музичної апаратури. Він приділяє велику увагу ремонтам та технічному обладнанню сільських закладів культури. Впродовж останніх п’яти років із 74 закладів культури району відремонтовано 60% від загальної кількості. Завдячуючи начальнику відділу, район постійно знаходиться в п’ятірці кращих районів області по матеріально-технічному забезпеченню закладів культури, а за підсумками роботи за 2018 рік зайняв І місце в області.
Липовецька центральна районна бібліотека — одна із найстаріших бібліотек області. Вона постійно знаходилася у орендованих приміщеннях. Завдяки наполегливості Геннадія Терлецького у 2016 році під Липовецьку центральну районну бібліотеку було виділено приміщення колишнього банку «Україна», зроблено капітальний ремонт. У грудні 2017 року ЦРБ переселилася у нове приміщення.
Геннадій Олександрович приділяє постійну увагу проведенню культурно-освітніх та масових заходів у районі. Лише у 2019 році проведено районний фестиваль народної творчості «Різдвяне диво», в якому взяли участь 24 територіальні громади району на чолі з сільськими головами, районний конкурс читців «З Кобзарем у серці», проводи юнаків до лав Збройних сил України, Всеукраїнську акцію благодійного фонду «Серце до серця» під гаслом «Дитяче серденько, живи», літературно-музичну композицію «Ніхто не забутий». Творчі колективи і солісти районного будинку культури та сільських закладів культури брали участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних конкурсах і фестивалях.
Державна нагорода України, якою відзначено Г.Терлецького, це заслуга усіх працівників галузі культури, які постійно працюють і отримують заслужені місця переможців у міжнародних, всеукраїнських та обласних конкурсах-фестивалях. І ми, працівники галузі культури, горді тим, що державною нагородою заслужено відзначено нашого колегу, радіємо успіхам освітян, що їхньому колезі – директорові закладу «Навчально-виховний комплекс» Віктору Дорошенку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України».
А Ви, шановний мер міста, краще б зайнялися своїми безпосередніми обов’язками і прозвітували перед жителями міста, що зроблено особисто Вами за період перебування на своїй посаді, аніж збирати плітки і обливати брудом своїх земляків. І повірте, якби ви удостоїлися нагороди будь-якого рівня, то ми, працівники галузі культури, щиро раділи б Вашим успіхам.
За дорученням працівників галузі культури:
голова райкому
профспілки працівників
культури району
Вікторія Терлецька,
голова профспілкового комітету клубних
працівників Ірина Бубела,
голова профспілкового комітету бібліотечних працівників Інна Ткач,
голова профспілкового комітету працівників ДМШ Олександр Навроцький,
головний спеціаліст
відділу культури і туризму РДА Марина Марахович,
директор Липовецького РБК Лілія Побережнюк,
директор Липовецької ЦРБ Марина Юкало
«Довгий шлях до звання (інший погляд)»
Ми бажаємо довести до суспільства свою думку, адже пропрацювали в центральній районній бібліотеці понад тридцять років і стали жертвами амбіційного керівника відділу культури.
Прізвище заввідділом уже кілька років на слуху не тільки в районі, а й серед працівників нашої області. На нашу думку, цьому посприяло несправедливе і незаконне звільнення у 2016-2017 роках чотирьох працівників центральної бібліотеки. Які тільки методи не використовував пан Терлецький для досягнення своєї мети: і приватні бесіди, і зміну статуту бібліотеки, і реорганізацію-оптимізацію, і збір підписів працівників бібліотек району про непотрібність окремого відділу. І все це робилося під тиском, бо як же працівник може не послухати свого керівника, коли хоче залишитись на роботі. Виступаючи як основний ініціатор, пан Терлецький намагався залишатись в тіні, використовуючи своїх вірних поплічників (оціночне судження): директора бібліотеки, голову райкому профспілки працівників культури (цю посаду і донині займає його колишня дружина), голову профспілки працівників бібліотечних закладів, працівників сільських бібліотек.
Протягом трьох років ми пройшли важкий шлях встановлення справедливості в українських судах, всі четверо отримали рішення обласного Апеляційного суду про поновлення на роботі, дві з нас отримали рішення Верховного Суду про поновлення на роботі, проте тепер уже заслужений працівник культури не «знаходить» шляхів виконання судових рішень, що вступили у законну силу.
Давайте пригадаємо, як саме пан Терлецький прийшов на посаду завідуючого відділом культури в 2010 році — ціною прислужування та доносів на попереднього начальника відділу культури — свого шурина, чоловіка рідної сестри (оціночне судження).
Чому б не пригадати, як пан Терлецький в 2013 р. під страхом звільнення змушував працівників культури вступити до Партії регіонів, відправляв людей на Антимайдан, як повідомлялося у ЗМІ.
В 2014 році, коли прокуратура порушила проти Терлецького кримінальну справу за його корупційні діяння, він просив підтримку колективу, але не всі працівники його підтримали і пропонованого ним листа не підписали. Це потягло за собою розправу з нами. З етичних міркувань не будемо вказувати прізвищ тих працівників культури, які, не витримавши тиску, розрахувалися з роботи за власним бажанням. Не можна не згадати заслуженого працівника культури України, голову райкому профспілки працівників культури, керівника бібліотеки, завдяки якому в бібліотеках району з’явились безкоштовні комп’ютери та Інтернет, яка несподівано була усунута з усіх посад, а згодом розрахувалась.
Відтак в судах лежать цивільні справи про звільнення фахівців, а на роботі працюють «вигідні», чиїсь жінки, чиїсь невістки, які не мають фахової освіти, родичі.
За останні роки пан Терлецький неодноразово судився зі своїми колегами по роботі, з працівниками райдержадміністрації. Нам відомо про вісім (!!!) позовів до суду. Невже це такий новий стиль керівника відстоювати свою правоту?
Під час керівництва пана Терлецького в культурі посилилась плинність кадрів, посилився посекундний контроль приходу працівників на роботу, але окремих працівників, наближених до керівника, родичів та фаворитів це не стосувалось. Їм дозволялось не дотримуватись робочого розпорядку. Почастішали «суботники», їх могло бути 2-3 на місяць, а працівники культури використовувались на роботах в домашньому господарстві,
Як керівник пан Терлецький неврівноважений, з дивними претензіями (оціночне судження), з підлеглими розмовляє роздратовано. Керівник насамперед має бути вихованою людиною, дотримуватись моральних норм поведінки, а вже потім проявляти свої професійні якості (до яких не відноситься підслуховування, цькування підлеглих, хамство тощо).
В статті «Заслужено чи ні – не вам судити» («Липовецькі вісті», 2019, 29 трав.) дуже гарно розписано роботу клубних закладів культури, яка робиться як і повинно бути. Але чому вся робота великого колективу працівників культури району у нашому районі приписується одній людині? Хто сказав, що звання дають за виконання своїх посадових обов’язків? Стаття підписана лише тими працівниками культури, які брали безпосередню участь у звільненні чотирьох бібліотекарів в 2016-2017 роках, а де думки інших працівників культури, учасників художньої самодіяльності, жителів міста, керівників та депутатів району?
А що стосується мера нашого містечка, то ми не вважаємо за потрібне доводити «незрячим» ті позитивні зміни, які відбулись за період його каденції, бо про це свідчать красномовно освітлені вулиці, квітники, тротуарні доріжки, лавочки для відпочинку, відремонтовані дороги, нові водопроводи, фільтраційні станції, а також надана матеріальна та духовна допомога учасникам АТО, інвалідам та малозабезпеченим громадянам міста.
С.М. Синявська
О.Д. Підлубняк
В.О. Гайвак
Ну чого у нас так – жеруться всы як собаки – а толку з цього?