“Ми помолодшали на 30 років!” – зізнаються його учасники
“Шалом!”, “Будьте здоровеньки!”, “Честь!”, “Хелло!”, “Гутен таг!”… Привітання на всіх мовах, обійми, сльозинки на очах… Із різних країн світу приїхали вінничани на музичну “Скульожку”, яка проходила у нашому місті 7-9 червня.
…У 60-70-на початку 80-х років вінницькі музиканти в “Україні”, “Південному Бузі”, “Першотравневому” і “Жовтневому” на замовлення могли зіграти, або як тоді казали, злабати будь-який хіт на замовлення! Їх називали лабухами, але насправді серед них були справжні віртуози, музиканти найвищого класу. Коли “грянули” електронні записи, багато талановитих артистів залишились без роботи. Вони тусувались біля парку Горького, щоб поскаржитись, “поскулити”, знайти якійсь заробіток. Це і була знаменита вінницька “скульожка”…
Цю зустріч запланували ще рік тому. Авторами ідеї стали Михайло Сапожніков (Німеччина), Роман Фарбер (Ізраїль), Олександр Плисюк (Україна, Вінниця). Над її втіленням самовіддано працював вінницький оргкомітет. Відгукнулись музиканти із більше десяти країн світу, зокрема із США, Канади, Польщі, Німеччини, Ізраїлю, Росії і, звичайно, з України.
-Ідея зібратись у Вінниці отримала величезну підтримку. Як тільки я дав оголошення у ФБ, відразу посипались відгуки, історії, фотографії від музикантів-вінничан – не хочу казати “колишніх”. У місті нашої юності ми всі помолодшали на 30 років, у Льоні Поліщука навіть голос сьогодні зазвучав краще, ніж тоді! – поділився Михайло Сапожніков. – Я жив поблизу 45-го заводу, тут моя мама. І я примчався! Як бачите, на двох милицях, у гіпсі, з переламаною ногою!
-Я прилетів на “скульожку” із Сан-Франциско, де живу із 1988-го! – сказав Едуард Ненайдах. – Головним вінницьким музикантом, засновником “Мітькин-джазу” у 1948-му, був мій батько Дмитро Ненайдах. Він грав у кіно Коцюбинського між сеансами, в ресторані “Україна” з Єфимом Пельцманом, в ансамблі “Мелодія”. Зараз йому 94 роки, ще виїжджає на риболовлю. Із Сан-Франциско він прислав відеопривіт всім вінничанам!
Емоції зашкалюють стільки теплих зустрічей! – захоплювався Володимир Мухін із Торонто, Канада. – У Вінниці я вчився у політесі, грав у “Студентських мелодіях”, працював інженером у “Вінницяенерго”. Добротна освіта дозволила мені і в Канаді добре “триматись на плаву”, зараз я страховий брокер. Але музика — це назавжди!
Вінниця пам’ятає цих музикантів!
-Де я тільки не грав! – згадував одесит Олег Дармограй, учасник ансамблю “Дармограй” педінститута. – З групами “Дармограй”, “Братство Келецьке”, “Джаз-рок примітив-бенд” об’їхав пів-Союзу. Знаю всіх, хто тут зібрався, вони красиво грали в ті роки! Ой, не фотографуйте, я без макіяжа!
-Я прихав із Ізраїля, з міста Ашдода! – представився Петро Крапман. – Як я сприймаю Вінницю після довгої розлуки? Щоб сказати коротко — зірка у шоці! Рідне місто невпізнанно змінилось на краще! Тут я був начальником цеху на заводі радіоапаратури, для душі грав у колективі “Чорні кішки”. В Ізраїлі працюю інженером у фірмі “Інтел”, яка випускає мікропроцесори. І безкоштовно граю на танцях для пенсіонерів кожну середу. У мене сотні друзів-вінничан, я щиро бажаю, щоб вони жили заможніше!
Розширений репортаж про першу у Вінниці — і в Україні! – “скульожку” читайте в наступному номері “33-го каналу”.