Після виходу статті про викриття житомирською поліцією мережі реабілітаційних центрів у Вінниці та Житомирщині, де буцімто утримували у рабстві та катували людей, до редакції звернувся керівник Вінницького центру Руслан Крот. Він каже — інформація правоохоронців не відповідає дійсності…

– Я колишній офіцер. Після війни сам страждав важкою алкогольною залежністю. Але особисто вилікувався у цьому центрі, став на ноги! Тому згодом ми із однодумцями вирішили допомагати людям, які страждають наркотичною та алкогольною залежністю. Я здобув освіту психолога, пройшов тренінги. Так само мої колеги. Ми заснували громадську організацію «Інформ Центр Пріоритет». Наше завдання — це не медична, а соціальна та психологічна допомога пацієнтам, — розповів Руслан Крот. — Це тренінги, мотивуючі, оздоровчі, спортивні заходи тощо. Ось у Вінниці ми орендували приватний будинок у районі аграрного університету. Жодної «тюрми»! Так, були грати на вікнах на першому поверсі, але це господарів будинку. У кімнатах ліжка, є туалети, ванни, усі зручності. Чіткий режим доби — розписані сніданок, обід, вечеря, заходи. Харчування теж нормальне, тричі на добу — на вибір пацієнтів. Так, є дисципліна, але виключно з метою виховання у пацієнтів відповідальності та можливості позбавитись поганих думок та звичок.

Із нашими пацієнтами постійно працює медичний психолог, фахівець із вищою освітою нашого медичного університету. Про нас знають вінницька міська й районна соціальні служби. Нас відвідує священик. Дільничний інспектор теж знає за нас. Жодних претензій ніколи не виникало…

– Прокоментуйте заяву поліції, що пацієнтів тримали та доправляли сюди силоміць?

– Жодного пацієнта обманом не доправляли. Так, їхні рідні й близькі зі всієї України самі звертались із проханням допомогти людям, які не мають сили волі подолати пагубну залежність. Так, ми спілкувались із майбутніми пацієнтами, питали, чи готові вони змінити своє життя раз та назавжди на краще. Так, ми отримували за ці послуги кошти. Бо ж платили чималу оренду, за світло, воду, газ, інші комунальні послуги. Є сотні людей, які вилікувались від пагубних звичок і вдячні нам. Я щиро розумію цих пацієнтів, адже сам був таким!

Наш пацієнт міг у будь-який момент припинити процес реабілітації та поїхати додому. Але лишались у нас, бо вірили, що зможуть видужати. Правда те, що ми дозволяли пацієнтам телефонувати з мобільного додому лише раз на тиждень своїм рідним й близьким. Але це виключно з метою, аби убезпечити пацієнтів від якогось пагубного впливу. Особливо у перші дні перебування тут. Та й з метою дисципліни!

– Як відбувся обшук у реабілітаційному центрі Вінниці?

– Я припускаю, що поліції могли поскаржитись колишні пацієнти, які були чимось незадоволені… Тоді бійці спецназу у масках поклали усіх обличям на підлогу. У нас було на той час десь 25 пацієнтів. З Києва, Хмельницького, а більшість вінничани… Їх відвезли до відділку, записали дані та сказали забиратись на всі чотири боки. 14 пацієнтів добровільно повернулись до нас! То вони вертались би до «тюрми»? Деякі поїхали додому і там знову взялись за чарки та дози. А їхні рідні нам телефонують у розпачі — що нам із ними робити? То кому зробили краще?

– Ви особисто знайомі із затриманими житомирянами?

– Так, бо я постійно провадив тренінги та заходи у Вінниці, Житомирі. Серед п’ятьох затриманих моїх колег, які під домашнім арештом, один з Донеччини, інший з Луганщини. Вони переїхали сюди до війни. Задля чого акцентувати саме на цьому увагу? Вони теж люди із вищою освітою, за фахом психологи, педагоги, викладачі. Не шарлатани…

До речі, нас так «трусять» вже вдруге. Незрозуміло, з якою метою… Але вінницький центр функціонує й надалі. Так само у Житомирі.

«Наш реабілітаційний центр — це не катівня, а шанс допомогти людям!» «Наш реабілітаційний центр — це не катівня, а шанс допомогти людям!»