***
Шкода, що ти мене не розумієш,
Тобі цього, напевне, й не потрібно.
Ти не втішайся з моїх усмішок,
Бо в серці сльози мліють дрібні…

Мені шкода: душа моя непізнана,
Але засмучуватись я не буду.
У більшості із нас у душах будень,
Та що ж поробиш – ми всі люди…

Мої всі почуття приховані,
Чому ж ніхто не прагне розгадати?
Я – ЖІНКА, значить – зачарована.
І цю чарівність вмійте прочитати.
***
Відклала пензля, фарби розкидала,
В душі пекельний вогняний потік.
Твою любов до НЕЇ малювала,
Як Роуланд, Ловел і Хікс.

Любов перетікала в фарби:
То тьмяною була, то квітла.
І парасоля вогняно сіяла
Й ховала від дощу і світла.

Я малювала акварелями,
Аби на все життя затямилось,
Що ми з тобою паралелі.
Й від цього серце дуже краялось…

Я малювала щастя жовтою олією,
А ти її так ніжно цілував.
Ти був для мене сонячною мрією,
Та ти того не цінував…

Я застелю дошки полотнами
І щільно білим заґрунтую.
Чужа любов – з своїми нотами,
Я ж з іншим НАШУ вже малюю…