У перші дні війни викладач політеху пішла добровольцем разом із чоловіком в найгарячішу точку війни. Коли повернулась – стала активним громадським діячем. Про неї зняли фільм. Вівчарка Бадді, яку привезли з фронту, тепер живе у їхній родині у Вінниці.

Чим вона не підійшла ЗЕ та іншим прохідним партіям і чому збирає кошти на заставу?

Далі інтерв’ю, яке не залишить байдужим жодного думаючого читача.

Викладач Вінницького національного технічного університету Світлана Бевз ще в липні 2014 року разом із чоловіком добровольцями вирушили на війну. Боєць «Айдара» втратила на Сході чимало побратимів. Та й у власному житті Світлана Бевз пережила дві важких втрати — 15-річної донечки Олександри, яка вже посмертно прийнята до Національної спілки письменників України, та матері. Втім, ця тендітна зовні жінка весь цей час займається активною громадською діяльністю, науковою, їздить на передову як волонтер та робить все задля мирного неба в нашій державі.

– Світлано Володимирівно, у 2013 році ви поховали єдину донечку Олександру. Скажіть, як материнське серце пережило таку важку втрату?

– У нас втрати, і наша Україна живе ними. Майже кожна родина відправляє когось на війну, всі ми молимось за їх повернення додому. Батьки хоронять своїх дітей, чого не має бути в принципі. Це дуже важко. Але я впевнена в тому, що коли помирає тіло, душа не вмирає. Не вмирає все те надбання, яке залишає по собі людина. Так само вийшло і з моєю донькою. Я її відчуваю. Відчуваю ту енергетику, яку Сашенька залишила. Можливо, це здається містичним, але всі сорок днів я відчувала, наче моя дитина фізично поряд. Коли людина іде у небуття, завершується лише її земний шлях, але не життя. Тому я впевнена, що ці діти стають ангелами-охоронцями, і наша Небесна сотня, всі мої побратими, що пішли. Ми їх відчуваємо поруч. Вони оберігають Україну з небес, не дозволяють своїм побратимам та близьким схибити зі шляху. Коли вже стільки життів та скалічених доль покладено заради незалежності, ми не маємо права здаватись чи займати позицію спостерігача. Ми повинні активно діяти, щоб ці втрати були недаремними.

Знаєте, коли ми привезли зі Сходу вівчарку Бадді та пішли на кладовище, вона першою знайшла могилку Сашеньки. Це було дійсно неймовірно, бо завжди спокійна собака лягла біля могилки та почала плакати… Якось відчула енергетику доньки. Також на могилці Сашеньки звила гніздечко пташка. Коли ми позабирали вінки — побачили пташенят. Там до донечки все горнеться.

– Що саме вплинуло на ваш із чоловіком вибір йти в найнебезпечніші дні воювати?

— Не можна пов’язувати це з втратою доньки. Звісно, втратити дитину — це дуже важко. Нам, як і більшості українців, було важко споглядати Майдан. Діти гинуть, а ми будемо споглядати? Я їздила на Майдан, але не мала можливості як викладач постійно перебувати там. Тоді наших студентів теж було багато у Києві. Коли почалась війна, спокійно на це дивитись сил не було. Це було наше спільне рішення з чоловіком – їхати на Схід. Ми поїхали туди у липні 2014 року. До того шукали можливість потрапити до батальйону через військкомат, Нацгвардію та «Правий сектор». Лише в «Айдарі» нам запропонували бути разом. І я була на передовій, а не в штабі. Брала участь в активних бойових діях, як командир зенітного розрахунку.

Фронтовики — моя друга родина. Залишити їх окремо, коли вони будуть воювати, і повернутись до мирної професії та власних справ неможливо. Я відчуваю на собі обов’язок піклуватись про них. Так завжди було на передовій. Якщо один одного не підтримаєш в бою, то розраховувати нема на кого.

– Потім ви повернулись в ВНТУ викладачем.

– Я викладаю спеціальні технічні та математичні дисципліни на кафедрі електричних станцій і систем університету. Працюю на посаді доцента кафедри, кандидат технічних наук за спеціальністю «Математичне моделювання та обчислювальні методи». На даний момент багато часу приділяю науковій роботі – працюю над докторською дисертацією. У своєму активі маю понад 180 наукових праць. Понад 17 років я працювала на посаді заступника директора Інституту магістратури, аспірантури та докторантури. Нині активно займаюсь волонтерством та патріотичним вихованням молоді. Під моїм керівництвом у Вінницькому національному технічному університеті діє Центр волонтерської допомоги імені Олександри Бурбело, який займається допомогою бійцям у зоні бойових дій, добровольцям на фронті, дітям-сиротам в дитячих будинках та школах-інтернатах, сім’ям загиблих та пораненим нашим захисникам, що проходять реабілітацію та лікування. Це щоденна діяльність центру, яка дозволяє об’єднувати поруч студентів вінницьких вишів, ліцеїстів, учнів середніх навчальних закладів та волонтерів Вінниччини. За період роботи волонтерського центру нами підготовлено та здійснено понад 50 поїздок в зону проведення АТО-ООС до бійців з гуманітарною допомогою, концертами і нагородами для бійців, а також до дітей шкіл-інтернатів та дитячих будинків Луганської і Донецької областей з подарунками, книгами, концертами. Молодь активно долучається до таких патріотичних заходів та волонтерської діяльності. Ми здійснили низку патріотичних заходів в рамках проектів «Воїнам світла». Їх вже десятки, перераховувати можна довго, скажу одне: ми не забуваємо нікого – ні вдів побратимів та батьків їхніх, ні дітей. Разом із своїми побратимами батальйону «Айдар» беремо участь в організації і проведенні патріотично-виховних уроків «Заміновані вірністю» для молоді за підтримки КМОГО «Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка» та Міжнародного продюсерського центру «Форпост».

– Світлано, що для вас сьогодні є першочерговим завданням?

– Сьогодні ми маємо об’єднати українське суспільство для подальшої боротьби за майбутнє України, для перемоги та миру. Під час президентських виборів і напередодні парламентських патріотична спільнота нашої країни дещо розкололась, поділилась на табори через розбіжності в поглядах, дезорієнтуючі вкиди в засоби масової інформації, провокативні заяви політиків. Це на руку нашим ворогам. На жаль, не всі сьогодні це усвідомлюють. Попереду ще запекла боротьба за національні інтереси України. Тільки у єдності наша сила! Разом здолаємо внутрішнього ворога і зовнішнього окупанта. Тому, якщо мене підтримає громада, я подам свою кандидатуру на 11-й мажоритарний округ міста Вінниці. На жаль, для того, щоб брати участь у виборах, потрібні кошти на агітацію та й офіційно необхідно внести 41 тисячу 730 грн. застави. Усі свої заощадження ми з чоловіком витрачаємо на волонтерські поїздки та допомогу пораненим та дітям-сиротам. Тому у разі фінансової підтримки моєї кандидатури на виборах я готова взяти участь у виборчих перегонах для того, щоб у майбутньому, у разі перемоги, відстоювати інтереси держави та своїх виборців у парламенті, отримавши можливості для реалізації патріотичних та соціально-економічних проектів.

– Ви були однією із тих, хто виступав проти знесення пам’ятника Тарасу Шевченку в центрі Вінниці. Вночі охороняли його?

– Понад 150 років пророча духовна поезія Великого Кобзаря єднає та надихає українців на боротьбу за волю, за Незалежність, за Україну. Зокрема, під час Революції гідності Тарас Григорович Шевченко одноголосно був обраний Духовним Гетьманом Майдану. Його натхненний заклик ,,Борітеся – поборете!’’ надавав силу та відвагу майданівцям, надихав на високу самопожертву героїв Небесної сотні та тисячі добровольців АТО, які зупинили злочинну ординську навалу. Визнання впливу поезії нашого Пророка на духовне становлення людства матеріально утверджене близько 1400 пам’ятниками Кобзарю в усьому світі. Тільки в Парижі – три пам’ятники Т.Г. Шевченку… Серед усіх обласних центрів Вінниця – єдине місто, де відсутнє гідне уславлення Кобзаря, хоч при житті Тарас Григорович пройшов Вінниччину, дослідив, зібрав і увіковічив народні пісенні скарби цього краю. Крім цього, Вінниця – єдине місто у світі, де двічі у 2018 році місцева влада вночі з площі викрадала погруддя Великого Українця. Тимчасове погруддя майданівці встановили у 2014 році за народні кошти. Постійно збирались поряд, обговорювали суспільно важливі питання громади та країни. Але в минулому році міська влада здійснила реванш і в цинічний спосіб його реалізувала. Ухвалила рішення встановити скульптурну композицію «Дерево свободи», яке у народні називають покручем. Це рішення, як завжди, було прийнято без громадських обговорень, а сам проект — без конкурсу. На звернення від 62 обласних громадських та партійних організацій ніхто не зважав. Впевнена, що цю несправедливість ми виправимо вже зовсім скоро!

– Вівчарка Бадді, яку ви привезли із війни, досі мешкає у вас?

– Адаптувалась до міського життя. Перший господар, який забрав її на фронт, це Руслан Хамраєв. Наш перший «двохсотий». Собака змінила кількох господарів. Одні – загинули на фронті, інші – потрапили у полон. Спочатку вона була дуже сумна, зараз вже весела і віддана. Четверо її цуценят ми роздали айдарівцям та волонтерам. Бадді завжди з нами їде на фронт. Це собака-побратим. А коли вона бачить людину в камуфляжі, то відразу біжить знайомитись.

Як відомо, історія життя Світлани та її вірної подуги вівчарки Бадді викликала цікавість у відомих продюсерів. Про них зняли фільм. І переконані, що знімуть ще не один. Бо такі люди – справжні зірки України, а не липові – в театрі Карабаса Барабаса.

– Ви звертались на «гарячу лінію» Команди ЗЕ, інших партій, що заявляють на всю країну, що шукають ось таких, як ви, «незамараних патріотів»?

– Пробувала послати резюме на вказаний сайт, але він висів! Всі спроби були марними!

Всі, хто зустрічався зі Світланою, знають, наскільки вона моральна і скромна людина. Просити за себе не піде. Отож ми від імені редакції, більше півмільйона наших читачів просимо вважати це інтерв’ю офіційним зверненням до Команди Зе і всіх патріотичних сил розглянути це викладене в газеті резюме. Якщо ми з вами хочемо бачити в парламенті принципових, чесних, високоосвідченних, непідкупних, порядних та цілеспрямованих людей маємо підтримувати патріотів. Бо такі, як Світлана, просто як повітря необхідні сьогодні у нашій владі. А ми їх разом із вами випробуємо – як насправді вони шукають «нові обличчя патріотів». Обіцяємо ще повернутись до цієї теми.

Для того, щоб допомогти Світлані Бевз спробувати стати народним депутатом, потрібно внести заставу. Волонтер таких коштів не має. Тому розраховує на вашу з нами допомогу.

Приватбанк, 5168 7573 4577 0582, Бевз Світлана Володимирівна.

Віра Малафей