«Шалом!», «Будьте здоровенькі!», «Честь!», «Хелло!», «Гутен таг!»… Привітання на всіх мовах, обійми, сльозинки на очах… Із різних країн світу приїхали вінничани на музичну «Скульожку», яка проходила у нашому місті 7-9 червня.

…У 60-70-х і на початку 80-х років вінницькі музиканти в «Україні», «Південному Бузі», «Першотравневому» і «Жовтневому» могли зіграти, або, як тоді казали, злабати будь-який хіт! Їх називали лабухами, але насправді серед них були справжні віртуози, музиканти найвищого класу. Коли «грянули» електронні записи, багато талановитих артистів залишились без роботи. Вони тусувались біля парку Горького, щоб поскаржитись, «поскулити», знайти якийсь заробіток. Це і була знаменита вінницька «скульожка»…

Нову вінницьку «Скульожку» запланували ще рік тому. Авторами ідеї стали Михайло Сапожніков (Німеччина), Роман Фарбер (Ізраїль), Олександр Плисюк (Україна, Вінниця). Над її втіленням самовіддано працював вінницький оргкомітет. Відгукнулись музиканти із більше десяти країн світу, зокрема із США, Канади, Польщі, Німеччини, Ізраїлю, Росії і, звичайно, з України.

– Ідея зібратись у Вінниці отримала величезну підтримку. Як тільки я дав оголошення у ФБ, відразу посипались відгуки, історії, фотографії від музикантів-вінничан — не хочу казати «колишніх». У місті нашої юності ми всі помолодшали на 30 років, у Льоні Поліщука навіть голос сьогодні зазвучав краще, ніж тоді! — посміхався Михайло Сапожніков. — Я жив поблизу 45-го заводу, тут моя мама. І я примчав! Як бачите, на двох милицях, у гіпсі, з переламаною ногою!

– Я прилетів на «Скульожку» із Сан-Франциско, де живу із 1988-го! — поділився Едуард Ненайдах. — Головним вінницьким музикантом, засновником «Мітькин-джазу» ще у 1948-му був мій батько Дмитро Ненайдах. Він грав між сеансами у кіно Коцюбинського, в ресторані «Україна» з Єфимом Пельцманом, в ансамблі «Мелодія». Зараз йому 94 роки, ще виїжджає на риболовлю. Із Сан-Франциско він прислав відеопривіт всім вінничанам!

Потреба у спілкуванні була головною рухомою силою цієї епохальної зустрічі на рідній вінницькій землі. Не раз наголошували музиканти, що емігрували з України: «Ми приїхали не в гості, ми побували вдома!»

– Я прихав із міста Ашдода, з Ізраїлю! — відрекомендувався Петро Крапман. — Як я сприймаю Вінницю після довгої розлуки? Щоб сказати коротко — зірка у шоці! Рідне місто невпізнанно змінилось на краще! Тут я був начальником цеху на заводі радіоапаратури, для душі грав у колективі «Чорні кішки». В Ізраїлі працюю інженером у фірмі «Інтел», яка випускає мікропроцесори. І безкоштовно граю на танцях для пенсіонерів кожну середу. У мене сотні друзів-вінничан, я щиро бажаю, щоб вони жили заможніше!

Всі учасники вінницької «Скульожки» мають спільну «ваду» — шалений потяг до музики. «Братерство лабухів» настільки чисельне та різноманітне, що, здавалось би, їх об’єднати неможливо! Ні, та ще раз ні! Як співала Алла Пугачова у пісні Раймонда Паулса «Маестро»: «У нас одна, да, да, одна святая к музыке любовь!»

— Де я тільки не грав! — згадував одесит Олег Дармограй, учасник ансамблю «Дармограй» педінституту. — З групами «Дармограй», «Братство Келецьке», «Джаз-рок примітив-бенд» об’їхав пів-Союзу. Знаю всіх, хто тут зібрався, як вони красиво виступали у ті роки! Ой, не фотографуйте, я без макіяжу!

У перший день зустрілись на традиційному місці — Літній театр у парку, п’ятниця, 7 червня, 17 год. Впізнавання, обійми, спогади, декого пробивала сльоза, дехто знайомився вдруге, згадували минуле. І після зустрічі на місці, де тусувались 40-30 років тому, натовп плавно перейшов в ресторан «Південний Буг» на закриту вечірку.

Ведучі Наум Баруля та Галина Чижкова після невеликого вступного слова з великою шаною, теплом та сумом згадали тих наставників, друзів-музикантів, які залишили цей світ… Олексій Мельник, а зараз Alex Mell, створив фільм «Меморіал вінницьких музикантів» з іменами та світлинами (див. Ютуб). Ніхто не залишився байдужим. Дивились стоячи…

Але… живим — живе! Згадали відомі колективи, іменитих музикантів, смішні історії лабухів. Гумор музикантів специфічний, почуте на весіллях та інших «халтурах» ставало класикою, на кшталт: «Музиканти, встаньте, хай люди сядуть!»

– Колись я спитав у групи «Іглз», чому вони, крім «Отелю Каліфорнія», не пишуть інших хітів. А вони відповіли — на «Отелі «Каліфорнія» ми заробили стільки, що нам вистачає. Тоді я заспокоїв вінничанина Лері Віна (Валерія Дятлова) щодо його пісні «Вітер», — з гумором згадував Михайло Сапожніков.

Наступного дня, 8 червня, у МПМ «Зоря» — грандіозний відкритий концерт для всіх вінничан. Вечір був «убойний»! Здавалось, тарілки не витримають шаленого ритму барабанщиків, але, як жартували, зламати ударну установку їм все-таки не вдалось. Гітари, клавішні, саксофон, рояль.. До небес піднімалась прониклива мелодія, яку скрипаль Володимир Трофимов присвятив другу Віталію Степанову. Музиканти видали все, що вміли… Як це все звучало!!! З ностальгією, навіть з надривом. І справа не в техніці виконання — на сцені стояли легенди минулої Вінниці! Чиїсь вчителі, чиїсь учні, чиїсь друзі, чиїсь суперники… «Бархатний сезон», «Графіті», «Студентські мелодії», де, до речі, лідирував вже згаданий Леонід Поліщук — професор, доктор технічних наук, завідувач кафедри техуніверситету. Інструменталісти, ударники, вокалісти… Роман Фарбер, Олег Асєєв, Михайло Сапожніков, Анатолій Антонішен, Василь Лученко, який приїхав із Польщі, Олександр Больменко, гостя з Німеччини Олена Ляйс — цей перелік прізвищ лиш краплина в морі феєєричних талантів. На різних мовах звучав фінальний хіт «Алілуйя»!

– Емоції зашкалюють, стільки теплих зустрічей! — захоплювався Володимир Мухін із Торонто, Канада. — У Вінниці я вчився у політеху, грав у «Студентських мелодіях», працював інженером у «Вінницяенерго». Добротна освіта дозволила мені і в Канаді добре «триматись на плаву», зараз я страховий брокер. Але музика — це назавжди!

9 червня частина «вінницьких іноземців» відлетіла додому. Здавалось би, «Скульожці-2019» — фінал? Та де там! Вінницький модератор Олександр Плисюк — невгамовна, ініціативна, креативна особистість — закликав тих, кому несила розпрощатись із святом, поїхати у Сабарів на катері «Микола Пирогов». «Диксиленд» спалахнув драйвом! Грали Олександр Демидюк — труба, Микола Остапов — баян, Олександр Остапов — сакс сопрано, Костянтин Яровий — банджо, Роман Кульматицький – корнет, Сергій Мельник — ударні. Лері Він грав на барабанах, Тетяна Комашня, Тетяна Скомаровська, Галина Чижкова зачарували співом. На хвилях мелодій «Диксиленду» та ще й в компанії гуморних «скульожників» — це був незабутній день!

Віват музикантам! Прощавай, свято! До зустрічі через рік!

Правда, є ще незакінчені справи… Члени оргкомітету на чолі з Олександром Плисюком дописують першу частину книги «Антологія нашої музики». Далі буде…