Василя Лученка, теперішнього жителя Варшави, вінницькі музиканти 70-х знали як Бару Пєца. Він грав на гітарі, на бас-гітарі, був фронтменом групи «Друзі Пєца». На початку червня приїхав у Вінницю на міжнародний музичний форум «Скульожка».
– Я йшов традиційним шляхом радянської молоді, закінчив школу, технікум, інститут, працював інженером із посадовим окладом близько 150 рублів. Але музика була моїм другим покликанням! Живучи у СРСР, більше всього грошей я заробив саме на музиці. Адже тоді музиканти-лабухи за вечір могли отримати стільки ж, як середній інженер за місяць! — розповів Василь Лученко. — «Друзі Пєца» грали втрьох, ми брали приклад з нашого тодішнього кумира — групи «Крісті». Крім того, я захоплювався спортом, був кандидатом у майстри спорту із греблі. Мене навіть причисляли до «олімпійської надії». Але навчання і музика забирали весь час… Постійно виїжджав «на халтури» з відомим дядею Митею Бондаревським, з його синами.
– А де ви працювали у Вінниці?
– Спочатку на ГПЗ, як кажуть, «кому в житті не везе…». Потім перейшов в УТОС у відділ постачання, пізніше був майстром у виробничому цеху. Відпрацював 11 років, здавалось би, кар’єра складалась. Та я на власні очі бачив, яка величезна різниця між офіційними зарплатами на підприємствах і заробітками «лабухів». Коли мої «друзі Пєца» вступили у Вище авіаційне училище, я залишився один. Та недовго сумував… У 1975-му — мені тоді було 18! — повернувся із армії друг Юра Барковський і запропонував організувати власний ансамбль. Його батьки позичили нам грошей, ми купили апаратуру. І новий ансамбль «Команда Юри Барковського» пішов у вільне плавання!
– Як ви опинились у Польщі?
– В мене польське коріння, мій дід — поляк, батько з дитинства вчив мене говорити по-польськи. Коли Радянський Союз вже почав розпадатися, були масові поїздки з Вінниці на польські базари. У 1988-му-1989-му хлопці з оркестру «Південного Бугу» їздили у Польщу, а ми їх заміняли. І саме тоді я познайомився з поляком, якому сподобалась моя гра на гітарі. Він запросив мене у гості у свій дім над Віслою, я погостював раз, другий… Польща так припала мені до душі, неначе я там жив колись. Відразу «піймав» мову, культуру, звичаї… Коротше, у 1992 році ми з сім’єю переїхали туди назавжди.
– Задоволені життям у Польщі?
– Так. Зараз мені 62 роки, ще три роки до пенсії. Маю роботу і, звичайно, граю на гітарі. Син закінчив інститут, 5 років за контрактом відпрацював у Лондоні і повернувся. Тепер у Польщі в нього своя фірма, робить меблі. А донька взяла мої музичні гени, я з нею займався музикою, образно кажучи, з пелюшок, ми з нею вигравали всі дитячі конкурси. Сьогодні вона відома співачка, на «Новій хвилі» у Юрмалі виборола третє місце, отримала приз 20 тис. доларів. А Алла Пугачова за те, що вона була найкраща, дала їй 50 тис. доларів. Так що там зовсім інший рівень життя!
