10 років тому Варвара — назвемо її так — звільнилась від домашнього насильства і змінила своє життя. Жінка погодилась розповісти про свій досвід.

— Я з дитинства вважала, що це нормально, коли тебе ображають, закривають, б’ють чи шантажують грішми. Я не думала, що фактично живу у домашньому насильстві. Просто росла в таких умовах. Коли вийшла заміж, то вважала, що в мене класна родина. Хоч відразу з’явились передвісники не дуже щасливого шлюбу. Але на той час я не звертала на це уваги.

— Які передвісники? Може, зараз хтось заміж виходить і прочитає попередження.

— Коли чоловік випивав, він себе не контролював. Міг вибігти на дорогу п’яний і під машину кидатись. Але мене це не насторожило. Випив — ну що ж, всі п’ють! А треба було задуматись! Якщо людина за себе не відповідає, то як вона може відповідати за сім’ю, за дітей? Чоловік гроші пропивав, почались скандали, сварки… Мама його казала, що я маю слідкувати, щоб він не пив. Звинувачувала мене. Тоді я знайшла чоловікові іншу роботу, але він продовжував пити. Я більш сильна і вольова людина, а він слабкий. Тож моє оточення казало, що це я задавила його. Словом, кругом я винна!

— Коли ви зрозуміли, що жити так не можна?

— Бувало, що не попрошу чоловіка, а він каже – тобі треба, то й роби! До мене дійшло: якщо я сама все роблю, то нащо він мені здався? Близькі говорили — терпи, бережи родину, дитині потрібен батько… А жінка сама без чоловіка піде по руках, стане розпусницею. Будь більш жіночною, а то ти – як мужик у спідниці!

Я була молодою жінкою, у мене була дитина, а ще були борги. Мій батько пив, я росла у нестерпних умовах і вважалась в сім’ї бунтаркою. Я хотіла кращого життя, а всі терпіли! І це було поштовхом, я ставила умови чоловікові: ти лікуєшся від алкоголізму, ти берешся за розум, ти не п’єш, бо я хочу мати нормальну родину. Якщо ні – то ми розлучаємось!

— Що допомогло жити після розлучення?

— Спочатку було важко, а тепер легше. Шкодую, що не розлучилась раніше, що слухала оточуючих. Моя порада для жінок в ситуації насильства – не бійтесь, йдіть вперед, плануйте, думайте і робіть, що задумали.

— Чи варто жінкам звертатись до психолога, до громадськості?

— Діє стереотип, що не можна виносити сміття з хати. Але насправді краще йти до професіоналів, у громадські організації чи до успішних людей. Вони не відмовляють у допомозі, діляться досвідом, контактами… Раджу йти в державні органи, у соціальні служби, у нас зараз є класні державні програми, які допомагають жінкам. А ще проводять корекційні програми з кривдниками.

Жінкам варто читати Сімейний кодекс, закон про домашнє насильство, щоб знати свої права. Дорослій людині боляче змінюватись, внутрішньо ламати себе. Можливо, не варто зразу розлучатись, але фінансову «заначку» треба мати. «Заначка» має бути своя, навіть якщо нема домашнього насильства, все одно повинні бути власні гроші і власна частина життя. Ще раджу консультуватись з юристами, можна через безоплатну правову допомогу, яка діє у кожному районі.

Треба рухатись. Не чекати. Час іде. І потрібно життя проживати якісно. Важливо розуміти, що щастя там, де ти є, а не там, де ти чогось чекаєш і ніяк не дочекаєшся.

Нагадуємо телефон безкоштовної «гарячої лінії» для постраждалих від домашнього насильства: 0800 75 04 75. Вона діє за підтримки департаменту соціальної і молодіжної політики Вінницької ОДА.