У небі під Слов’янськом вертоліт Мі-8 збили російські терористи, і весь екіпаж загинув.
Мало хто знає, але льотчик та його родина мешкали у Вапнярці, де розташовувався військовий полк. На честь героя на одній із шкіл встановили меморіальну дошку, усі урочисті лінійки розпочинаються хвилиною мовчання і покладанням квітів. Учителі його пам’ятають, учні знають про подвиг.
…У сім’ї Дмитра Шингура всі чоловіки пов’язані з військовою службою. Батько Василь – вертольотчик, підполковник у відставці, старший брат Сергій — вертольотчик, майор, кавалер ордена «За мужність» третього ступеня. Родина часто переїжджала, зокрема 1991 року, коли полк батька вивели з Угорщини, вони опинилися у Вапнярці, де прожили 12 років. Там Дмитро закінчив школу, а коли батько вийшов на пенсію — переїхали на Запоріжжя. Дмитро закінчив Харківське льотне училище та розпочав службу в авіаційній бригаді у Бродах в одній ескадрильї зі старшим братом Сергієм. Брав участь у миротворчій місії ООН в Ліберії.
Того дня на борту українського вертольота було дев’ятеро фахівців, які повітрям доправляли на стратегічну висоту спецапаратуру. І хоч льотчики були справжніми асами, але ракета ж не вибирає. Усі загинули… За свідченням очевидців, озброєна група терористів чекала зльоту вертольота. Бойовики при цьому пересувалися на двох легкових авто і мікроавтобусі. Після того як вертоліт впав, бандити втекли в напрямку населеного пункту Билбасівка, що поблизу Слов’янська. Виходить, терористи знали про пересування в районі Карачун нашого Мі-8. Вони були кимось попереджені.
– Я до цих пір не можу без сліз згадувати про Дмитра. Він був дуже веселим та добрим. Ми були сусідами. Зустрічаючись в відрядженнях з моїм чоловіком, завжди передавав привіт мені і питав про Вапнярку! Пам’ятаю і той страшний день… – розповідає знайома загиблого Тетяна Корж. — Одразу після трагедії зателефонував мій чоловік (він тоді теж в АТО був) і повідомив цю страшну звістку. Мені здавалось, що це помилка. Тяжко було в це повірити…
Для СБУ це був виклик, і вони зробили багато зусиль, щоб знайти та захопити бойовиків, які причетні до цього теракту.
У загиблого героя залишились дружина, син та донька. Мати вкрай важко пережила втрату Дмитра Шингура. Батько ж, який все життя присвятив військовій справі, сказав Сергію: «Ти ж тепер за двох воюватимеш».
Після прощання з молодшим братом Сергій знову летів на Донбас. Шлях був через батьківську хату на Вінниччині. Пролетів прямо над городом, де стояли в очікуванні вертольота батьки. Мати перехрестила, а батько повторив: «Пишаюсь синами…» Навіть коли Президент нагороджував Сергія орденом «За мужність» і довго називав усі заслуги льотчика, той відповів лише: «Це Дімка герой. А я що?..»
Віталіна Володимирова
