У 20-х роках XX століття, задовго до початку Другої світової війни, Радянська держава прийняла рішення зміцнити свої західні кордони. Зусиллями групи військових інженерів Червоної армії Г. Невського, С. Александрова, Д. Карбишева, Д. Іванова, А. Свечіна були здійснені теоретичні розробки фортифікації. У 1931 році на кордоні з Румунією уздовж Дністра під керівництвом генерал-лейтенанта Дмитра Карбишева почалося будівництво 12-го Могилів-Ямпільського укріп-району. Він представляв собою оборонну лінію в 120 кілометрах вздовж лінії фронту і до 5 – 7 кілометрів в глибину, що практично відображає конфігурацію річки Дністер. Всього на цій ділянці було споруджено близько 300 довгострокових оборонних споруд. Особливо сильними в цій смузі оборони були дві укріплених групи – Серебрія і Бронниця, які мали розгалужені системи підземних комунікацій і знаходилися на панівних висотах з обох сторін Могилева-Подільського.

На східній околиці міста була зведене потужне довгострокове зміцнення – ДОТ-№112. Ця вогнева точка, розташована на схилі, зверненому до Дністра, являла собою артилерійський капонір, що призначався для ведення флангового вогню в двох протилежних напрямках. З фронту капонір прикривав бойовий пост з трьома станковими кулеметами, кожен з яких мав сектор обстрілу 80 ° грдусів. До нього, прихованого за метровою товщею залізобетону, вела підземна галерея з бічними приміщеннями і колодязем, до сих пір дає чудову джерельну воду. Поперечна підземна галерея пов’язувала два інших бойових пости, обладнаних артилерійськими знаряддями, прихованими від ворожих спостерігачів і прямого їх вогню.

Ходи сполучення в доті досягали висоти 2-2,5 метрів. Він був обладнаний водопроводом, фільтраційними пристроями, телефонним та радіозв’язком. Під землею була дизельна електростанція, житлові та службові приміщення, їдальня, санчастина, склади зі зброєю і харчами. Оперативне керівництво здійснювалося з командного пункту. На озброєнні доту були три кулемети “Максим” і дві 76-мм гармати. Гарнізон налічував більше 30 бійців і міг перебувати в повній ізоляції тридцять днів.

Бої в липні 41–го підтвердили правильність військових розрахунків. Солдатам німецьких та румунських підрозділів вдавалося допливати до нашого берега або східніше, або значно західніше, проте у «зоні відповідальності» доту № 112 радянська територія була неприступною.

8 липня 1941 року з молдовського берега Дністра вороги вдарили з усіх видів зброї, що вийшли на водний кордон. Негайно їм відповів щільний артилерійський і кулеметний вогонь Могилів-Подільського укріпрайону і польових військ. Вступив в бій і гарнізон доту № 112 під командуванням молодшого лейтенанта А. Д. Обритько. Десять днів тривав жорстокий двобій червоноармійців з полком «Бранденбург», які вели прицільний вогонь по маленькій фортеці зі стрілецької зброї, мінометів і гармат, включаючи і важкі гармати а також бомбардували з повітря.

18 липня зі штабу армії надійшов наказ негайно залишити Могилів–Подільський, щоб не потрапити в оточення. Гарнізону доту № 112, якому наказано було протриматись добу, а потім по вказаному маршруту наздогнати свої війська. До того моменту серед живих залишалося тільки чотирнадцять бійців підземного гарнізону, яких очолював комендант доту лейтенант Авраам Обритько. На поверхні їх прикривав підрозділ маневрової роти на чолі з лейтенантом Дмитром Біленьким.

Вранці 19 липня німецькі окупанти вийшли в тил 112–му ДОТу у «мертвий» простір, який не прострілювався з амбразур. Однак німців зустріли вогнем бійці маневрової роти, не підпускаючи до доту. Бій був нерівним – у ньому загинули всі, хто займав позиції на поверхні, але вони протримались майже до другого дня. «Екіпаж» підземної фортеці залишився без прикриття і без шансів на порятунок, але на пропозицію здатися відповідав кулеметними чергами. Кілька днів німці намагалися взяти дот, але без успіху. Пробували розстріляти амбразури з танків, які підігнали впритул до гори, та після пострілів у відповідь броньовані машини загорілись.

І тоді німецькі командири обрали інший план: перекрили вентиляційні шахти, а відтак підігнали бетономішалки і наглухо забетонували всі зовнішні отвори. Для чотирнадцяти захисників неприступна фортеця стала могилою.

Коли в березні 1944 року Червона Армія звільнила Могилів-Подільський, вхід в підземну фортецю розмурували і з військовими почестями поховали останки героїв. На стіні одного з казематів виявили напис: «Прощай, Родина! Мы отдаем за тебя жизни. Фашистам не сдадимся!»

У ці липневі дні, ми з глибоким сумом згадуємо героїзм гарнізону Доту №112. Пам’ятаючи минуле, ми збережемо майбутнє.

Мол. наук.співробітник
Могилів-Подільського краєзнавчого музею
Альона Руссу