Є думка, що певним спонуканням до таких пошуків є дослідження свого родоводу та пошук родичів, котрі залишились в Україні і похоронені тут, на Поділлі. Переважна більшість людей, які звертаються до музею, щоб зібрати чи віднайти фото світлини своїх родичів знають, що це справа архівів, але дуже приємно що вони не оминають наш музей. Днями до нас завітали гості з братньої Польщі – Анджей Новіцький та Міхал Шпунар. Розмова з ними була надзвичайно цікавою. Оцінити кількісно, скільки людей нині шукають відомості про своїх рідних, досить складно. Але можу із впевненістю сказати, що ніколи раніше у нас не було таких відвідувачів, як тепер. Так, бо це ж, так би мовити, наш регіон – ми історично пов’язані із Польщею, у нас велика польська громада, у багатьох є польські предки, тому це, звісно ж, закономірно. Люди дуже часто не знають свого родового коріння, називають величезні проміжки часу, плутають назви населених пунктів та інші подробиці. Буває взагалі орієнтуються на чутки. Всі ми знаємо, що багато людей з польським корінням було знищено тоталітарним сталінським режимом. До речі, щодо реабілітованих подолян -, є книги, де можна знайти призвіще тієї чи іншої реабілітованої особи. Іноді у цих книгах ми знаходимо інформацію, яка стосується їх дідів-прадідів. Вдячні поляки з захопленням розповідали про цікаву подорож до Яруги та Лядови. Їм сподобався Могилів-Подільський та гостинні подоляни. При розмові про своїх рідних у чоловіків ближчали сльози на очах, а це означає про повагу, любов та пам’ять до своєї землі, до краю, звідки розпочався їх великий родовід. На згадку про їх відвідини вони передали книгу « Мальовничими місцями на берегах Дністра» і попрощавшись, вирушили до місця, де католики будують костел – свою нову святиню.

Таміла Панасюк – зберігач фондів
Могилів-Подільського
краєзнавчого музею.