У понеділок релігійна громада Православної церкви України села Пеньківки принесла до Вінницької єпархії УПЦ МП звернення, котре підписали більше 200 парафіян – усі, хто прийшов на недільну службу. У ньому віряни закликають погодитись на те, щоб відправляти службу почергово в одному храмі. З такими проханнями мешканці Пеньківки зверталися до священиків УПЦ вже не раз, але жодної офіційної відповіді так і не отримали. Неофіційно їм відповідали, що ніколи такого не буде. Цього разу звернення в єпархії прийняли, пообіцяли передати владиці Варсонофію. Але від інших коментарів відмовилися.

– Ми приїхали сюди, щоб нарешті вирішити це важливе для вірян нашої громади — спільне використання культової споруди, — розповідає представник релігійної громади Іван Коломієць. — Адже будували її за гроші усіх без винятку мешканців села. Напружена ситуація триває ще з січня, відколи переважна більшість парафіян храму (530 чоловік) виявила бажання перейти до єдиної помісної Православної церкви України. Тільки два десятка людей вирішили залишитися в УПЦ МП.

Священик Віталій Недипіч називає нас розкольниками і не допускає молитися. А нещодавно, мабуть, з ініціативи цього священика прибуло зо два десятка кремезних спортивних хлопців, як згодом з’ясувалося, всі вони спортсмени, один з них веде секцію тхе-квон-до у нашому селі. Вони готові були битися! Завдяки толерантності і мудрості нашого священика о. Софронія кровопролиття, як у Луці-Мелешківській, не сталося. Ми змушені провадити богослужіння на подвір’ї або у трапезній. Остання служба на честь свята Різдва Предтечі хрестителя Іоанна була під дощем…

Так не може бути! Ми готові на те, щоб відправляти службу почергово в одному храмі, вважаємо, що жодного порушення канонів немає, ми готові до діалогу. Ми знаємо, що приклади спільного використання культових споруд вже є на Вінниччині. Наприклад, село Будне Шаргородського району.

– Нам закидають, що ми не релігійна громада. Але я ходжу до церкви з дев’яностих років. У 1994 році ми закладали перший камінь у фундамент церкви, — розповідає Тамара Томляк. — І причащалася, і сповідалася. І не тільки я одна, нас багато таких. Але нас називають «нерелігійними людьми», «розкольниками».

Що ж, ситуація у Пеньківці Літинського району, на жаль, типова для багатьох інших сіл, де громади вирішили перейти до Православної церкви України. Церковні війни тривають чи не по всій області. Нещодавно гарячі події збурили Луку-Мелешківську. А згодом у Михайлівцях на світанку побили голову релігійної громади. Хлопці напідпитку вимагали ключі від храму. А коли чоловік порадив їм піти проспатися, отримав удар в обличчя і, як наслідок, серйозні травми.

– Випадків спільного використання культових споруд на Вінниччині, на жаль, досі немає, — розповідає керівник управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації Ігор Салецький. — А для цього потрібно зовсім небагато: згоду обох сторін. Громади можуть визначити різні години і різні дні для проведення богослужінь, і такий варіант був би найкращим для всіх.