– Це наш крик душі! Моївська Голгофа продовжується! П’ятий рік стоїть цукрозавод, працювати ніде, село занепадає, молодь виїжджає, сім’ї розпадаються, будинки пустіють, люди залишаються без стажу і без пенсії! – з гіркотою заявляли моївчани. – Скільки праці вклали в завод, скільки здоров’я! А тепер ледве існуємо, на хліб не маємо! Хіба це не злочин, що у багатющій країні люди злиденні? Зараз кандидати у депутати як пташечки співають, а потім що – 5 років їх не побачимо? Хто врятує Моївку?
…Моївський цукрозавод збудував поміщик Вацлав Маньковський у 1848 році. Примітивне виробництво – котли, дрова, буряки – поставили прямо у лісі, ближче до палива, виробляли до 45 пудів цукру на добу. Навколо будувалось село Моївка. Пожежа у 1865-му повністю знищила завод, поміщик його відновив у 1867-му. У 1893-му підприємство виробляло вже 220 цнт, а модернізація 1912-го збільшила цю цифру до 720 цнт цукру на добу.
Моївка дуже гарна, тут є старовинні будинки з високими дахами, з великими вікнами, добротна бруківка, графський парк, ставок, а в центрі – гігантський завод, своєрідне серце села. Один з кращих на Вінниччині Моївський цукрозавод при СРСР не раз оновлювався, у 1953-му виробляв 1300 цнт, у 1972-му – 1892 цнт цукру на добу. Будівлі заводу охоронялись державою як пам’ятка архітектури та історії місцевого значення. Але у 2000-му цукрозавод став ЗАТ “Вінницьке переробне підприємство” і його кілька разів перепродали…
– Найкращий цукор був моївський! Коли у 2001-му завод закрили, ми не знали, як далі жити! Адже Моївка не комерційна, завод-годувальник наповнював її життям, давав людям роботу, тепло, світло, культуру… Тут працювали цілі династії, подивіться, на кладовищі на пам’ятниках поряд з фото покійного -зображення цукрозаводу, якому він віддав життя. Якщо завод виріжуть, ніщо вже не врятує село! Ми організували громадську охорону, поставили намети, днями і ночами палили вогнища, охороняли майно. Жили під заводськими стінами! – пригадував Микола Дейлик. – Так звані «підприємці» намагались вирізати метал, погрожували нам, наводили пістолети… Але громада і близько не підпустила цих горе-бізнесменів! Тоді про Моївську Голгофу знала вся Україна!
-5 років завод стояв, мов привид серед села. Врешті прийшов інвестор Іван Мовчан, який зумів запустити недіючий цукрозавод. Уявіть, тільки провести газову трубу високого тиску із Томашполя за 28 км – це які витрати! Коли завод запрацював, коли машини подали перший “голос” – люди заплакали! Усе село зібралося на урочисте відкриття, і в кожного були сльози на очах, – продовжив тему Анатолій Маліновський. – Та через шість років, у 2014-му, посеред сезону він раптом зупинився. Власники заявили про банкрутство. Почали вивозити цукор, але моївчани перекрили виїзд, залишки цукру забрали замість зарплати. Тонни буряків згнили в кагатах…
І знову народ піднявся на захист рідного підприємства. Створили ГО «Надія», охороняли майно. Активісти не раз їздили в область, шукали підтримки, просили відновити завод, писали у Київ. Півтора роки тому завод і газотранспортну систему викупив Анатолій Дідик, який заснував ТОВ «Моївський цукор» і обіцяв запустити виробництво у 2019-му. На радощах люди організували суботник, розчистили дерева і кущі, які виросли на заводській території за 4 роки. Та не справдились надії на те, що завод оживе, як птиця Фенікс…
– Я хочу, щоб завод працював, бо я знаю, як він потрібен селу. Але нині оптова ціна цукру 11, 6 грн/кг, а собівартість в межах 10-12 грн. Хіба можна працювати собі у збиток? – звернувся до людей Анатолій Дідик.
– Ми завжди підтримували Івана Мовчана, чекаємо і від нього підтримки у цю скрутну хвилину. Тим більше, що сьогодні запустити виробництво цукру набагато легше, ніж у 2014-му, – зауважила Світлана Миколаївна.
– Для цього потрібно вкласти близько 300 млн грн., планові збитки можуть становити 50-100 млн грн., це серйозний ризик. Зараз завод законсервований, різати його я не дам! А от коли запрацює економіка в Україні — стане потрібним і Моївський цукрозавод! У Німеччині прогнозують, що цукор підніметься в ціні у 2020-му, його купуватимуть країни Азії та Африки. Треба почекати сприятливих умов! – закликав власник.
– Ні, треба щось пробувати зараз, дати поштовх людям і виробництву, можливо, перейти замість газу на пелети чи запровадити щось інше. Якщо нічого не робити, то й нічого не буде! – пропонував пан Сергій.
– В мене є три варіанти. Перший — кооперація для забезпечення заводу сировиною. Але чи будуть фермери сіяти 5000 га буряків, якщо вони малорентабельні, займають четверте місце після соняшнику, ріпаку і кукурудзи? Сумніваюсь! Другий — постійно шукаю інвесторів, люди приїжджають, вивчають, вносять пропозиції. Поки що хороших пропозицій не було. Третій — шукаю партнерів, з якими ми разом могли б осилити запуск заводу. Я вірю, як тільки зміниться коньюнктура ринку щодо виробництва цукру, — відразу знайдуться і партнери, і інвестори, і виробники буряків! – запевнив Анатолій Дідик.
Зрозуміло, що попереду нелегкий шлях, втім, нотка оптимізму прозвучала. Розмова перейшла на конструктивний рівень.
– Перспектива у Моївки є, і величезна. Люди самовіддано боролись за завод, зберегли його і готові хоч сьогодні стати до роботи. У нас і в сусідніх селах дуже гарні ґрунти, одні з кращих чорноземів не тільки у Вінницькій області, але й в Україні. Ініціативна група готує листи до Кабінету міністрів, до Президента України з вимогою підтримати Моївський цукрозавод, не допустити його знищення, допомогти у пошуках інвесторів. Моївчани з нетерпінням чекають заводського гудка! – сказав сільський голова Олександр Вівдич.
P.S. Вадим Фірко, виконавчий директор ТОВ “Моївський цукор”, повідомив, що Моївський цукрозавод – сучасне підприємство з майже повною механізацією техпроцесів, з контролем по моніторах. Територія 75 га, переробка до 3200 т буряків за добу, вихід 370-450 т цукру на добу з мінімальними затратами енергоресурсів. Зона бурякосіяння – у 8-ми районах на площі 5500 га, переробка буряків до 250 тис. т на рік, тривалість виробництва 60-85 діб.
Нині обладнання надійно зберігається, поставлене на консервацію, основні вузли почищені, відремонтовані, змащені і пофарбовані. Працює охорона, територія доглянута, висаджені квіти. Товариство надає соціальну допомогу жителям села.
