Активісти шоковані, і будуть боротись за правду.
Про секс-скандал у військовій частині на Хмельниччині тепер знає весь світ, ми вже не раз писали про це. А у травні на сторінках найпопулярнішої газети Сполучених Штатів Америки «The New York Times» вийшла стаття про 24-річну українську жінку-військову, яка бореться проти сексуального насилля. Тоді на підтримку нашої землячки стали мільйони, які захоплювались її мужністю.
А почалось все після того, як Валерію, яка закінчила військову академію, направили на службу до частини у Цвітосі. Там вона служила на посаді інженера відділення технічного контролю й з перших днів відчула на собі увагу з боку командира…
— Постійне приниження, брудні натяки та психологічне насилля я терпіла майже рік. Віктор Іванів наказував, що я повинна робити йому добре, задовольняти його в сексуальному плані. Намагався мене обійняти, притулити до себе. За ногу погладити, за руки взяти, — розповідала тоді Валерія Сікал. — За слухняність та інтимні стосунки командир обіцяв стрімку кар’єру, а коли відмовляла, ще більше знущався. Було навіть таке, що він викликав мене на службову квартиру для прикомандированих, мовби дівчину за викликом: отут є керівник, його треба обслужити. На що я казала, що таким наказам не підкоряюся, і тікала або намагалася втекти, щоб не продовжувати цю розмову. Мені це було огидно. Своєму чоловіку про домагання я зізналась не одразу – терпець урвався, коли командир не відпустив на лікарняний, хоча була після операції. Розповівши усе коханому, я написала заяву правоохоронцям. Вважаю, Віктор Іванів не гідний бути взагалі в рядах ЗСУ, йому треба піти до психіатра.
Після розголосу виявилося, що Валерія Сікал – не єдина постраждала від такої поведінки командира, інші жертви теж дали свідчення. Весь цей час Віктор Іванів уникав спілкування із журналістами, хоча вони навіть навідувались до нього у вінницький шпиталь, де він лікувався. Хоча активісти переконані, що просто ховався за «лікарняним» Казав лиш єдине — то брехня. Після цього закривав двері. Голова Вінницької громадської організації «Ревізія влади». Віталій Павловський, який із самого початку допомагав лейтенантці у боротьбі за справедливість, мав надію, що командир таки буде покараний за злочин. Втім, коли отримав результати перевірки з Генштабу Збройних сил України, де було вказано, що фактів, які б доводили домагання, не знайшли, був шокований. А днями Віталію Павловському вдалось здобути документ, де йдеться про… підвищення по службі. Як з’ясувалось, від 18 травня полковник служить в Генеральному штабі Збройних сил.
— Досі триває кримінальне провадження щодо заяви Валерії Сікал відносно сексуальних домагань. Нею займаються правоохоронні органи Хмельницької області, дівчина неодноразово давала свідчення. Більш того, у військовій частині відбулась фінансово-аудиторська перевірка, в результаті якої було виявлено масові порушення розтрати коштів. Чи буде взагалі хтось за це відповідати? — каже Віталій Павловський. — Але замість зняття з посади полковника Віктора Іваніва підвищили, про що вказано у відповідному витязі з наказу. Ми були готові до такого повороту, адже чули, що у скандального офіцера є «покровителі» у керівній гілці Міноборони. Це дно для Української армії… Корупцію та кумівство ніхто не відміняв, навіть під час війни. Втім, ми не здаємось.
Сама Валерія Сікал покинула військову службу через стан здоров’я. Далось взнаки носіння 35-кілограмових снарядів, такі накази їй давав той самий командир через те, що відмовила йому.
Вікторія Снігур
Гендерна рівність в армії, це коли старший за званням, з піною на роті кричить тобі у вухо – Йоп твою душу мать! Схопила снаряд, автомат, оділа протигаз і двісті метрів без зупину! Бігом марш! А не понесеш – твої друзі загинуть всі. Ось така карьера військового і ось така в армії гендерність. В Америці жінки командують есмінцями з томагавками на борту, самі матюкають своїх підлеглих і вислуховують такі ж в свою адресу (якщо туплять) коли йде бій. Там не до гендерності.
А может все было иначе? Девушка хотела быстрого карьерного роста и не особо утруждаясь (ведь академию окончила). А вместо этого – тяжелая изнурительная работа военного. Без выходных, на равных со всеми, в грязи, поту, нередко и в крови… Пошла в армию – не)(уй стонать про тяготы насилий. армия это насилие для любого человека. Не нравится бегать по 5 километров, тягать снаряды, слушать брань командира и сослуживцев (а как же, в бою только через брань и стусаны только и доходит) – написала рапорт и свободна.
Вот это да! А мы удивлялись дедовщине в СА, получается у нас похуже! Никакие новые лица, никакие реформы в полиции и в армии ничего не изменят, пока не вырастит новый человек.