То була історична реконструкція забутого факту нашої історії. Ні, цього разу не відтворення битви, а вінчання та весілля знаменитої родини Андрія Лівицького та Марії Ткаченко.

Хто ці люди? Завдяки «Володіївському весіллю» історії України повернулися імена творців Української держави у 1917-1921 роках. 15 липня 1900 року у тамтешній сільській церкві, за три кілометри від станції Копай, взяли шлюб на землі і в небесах двоє молодюсіньких наречених – Андрій Лівицький, у майбутньому міністр юстиції УНР та президент Української Народної Республіки у вигнанні, і його вірна кохана дружина Марія Ткаченко-Лівицька. Вони проживуть у мирі та злагоді без малого 54 роки. Андрій Лівицький у буремні роки становлення української влади обійме клопітний пост міністра юстиції Української Народної Республіки (УНР), а після підступного пострілу і смерті Головного отамана Симона Петлюри, з 26 травня 1926 року і до останнього свого дня у січні 54-го буде Президентом УНР у вигнанні. Його чарівна Марія, родом зі Жмеринщини, випускниця Фундуклеївської гімназії у Києві, окрім того, що стане початковою в історії України першою леді держави, була відомою письменницею-мемуаристом. Її твір «На зламі двох епох» вважається літературним зразком спогадів великих людей. Але головне, що від того шлюбу народилося двоє потомків – на сьогодні за всі часи і віки найкраща лірична поетеса України Наталя Лівицька-Холодна, яка прожила без малого 103 роки (її не стало лише 2005 року), і син Микола. З 1967 до 1989 року він, як і його батько, також служив президентом УНР у вигнанні. З усіх сил боровся за славу нашої землі і нашого славного роду українців. І тільки у ХХІ столітті Національний банк України ввів у обіг ювілейну монету «Андрій Лівицький» із серії «Видатні особистості України».

Відтворити весілля цих людей, а заодно прославити Володіївку і згадати давні обряди заходилися організатори: голова обласної організації Національної спілки письменників України Вадим Вітковський та заслужений журналіст України Олександр Горобець. Згодом до них долучилися депутати обласної ради та Барська районна рада. Подія вийшла справді яскрава, пізнавальна і незабутня. Бо ще ніколи у Володіївці з таким розмахом не святкували.

– Це вінчання стало великою історичною подією і приречене прославитися у віках, — розповідає один з організаторів історичного свята письменник Вадим Вітковський. — Спочатку для відтворення вінчання хотіли запросити акторів, а потім від цієї ідеї відмовилися і обітницю вирішили скласти місцеві мешканці Марина та Сергій Лоян.

До слова, пара, котра вінчалася того дня на фестивалі, прожила у шлюбі вже 12 років, виховують двох діток. Дуже ретельно підбирали вони весільне вбрання. Сорочку та плахту, котрим більше 100 років, Марина взяла у місцевому музеї. Вінок створений з парафіну та воску, так, як це було колись. Марина сама родом з Володіївки. Її бабуся співала у церковному хорі.

І церква, в якій відбувалося вінчання, теж не звичайна. 200 років тому її збудували володіївчани, причому без єдиного цвяха. Пишаються нею, дбають і підтримують. Того дня старенька церква не змогла вмістити всіх охочих поглянути на святкове вінчання, котре провадив отець Назарій (Давидовський), котрого знають ще й як співака та викладача Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу. А ще — як головного виконавця ролі Миколи Леонтовича у нещодавно відзнятому фільмі.

Такої кількості старовинних весільних пісень, мабуть, ще не співали на жодному подільському весіллі. Бо з’їхалися сюди самобутні співочі гурти з навколишніх сіл: «Чарівниця» з Мигалівки, гурти з Чернівецького району і, звичайно ж, з Володіївецького будинку культури. Співали молодому і молодій, свекру і свекрусі, свахам, боярам та дружкам. Це весілля довго пам’ятатимуть у Володївці. А організатори фестивалю планують зробити його щорічним.

Соломія КАЛЮЖКО

«Володіївецьке весілля» об'єднало сотні учасників в одну подільську родину
У шалаші, з килимами, як у старі добрі часи…