Я ще пригадую, як практиканткою-журналісткою, по великому секрету домовившись із офіцером конвою, із відведеного мені місця споглядала за поїздом смерті. Такий їздив по Україні і збирав усіх смертників із тюрем областей. Приїздив він вночі і до Вінницького вокзалу. З послідовністю місяць-три. Там є спеціальне місце, де досі етапують залізницею засуджених до зон відбувати покарання. Де розстрілювали смертників – була таємниця.

Одні кажуть, що це робили в тоді ще закритому Кіровограді. А вірніше, тепер уже Кропивницькій області. І не розстрілювали, а брали на найнебезпечніші ділянки з видобування уранових руд. Ще були версії: саме на смертниках практикувались найутаємниченіші загони спецназівців – виробляли блискавичні смертельні удари…

Я та наші журналісти відслідковували і долі тих, кого завдяки цьому закону перевели у довічники.

Як відомо, найбільша тюрма таких і зараз знаходиться у Вінниці.

Досі не вщухають дискусії – чи вірно це було: відмінити смертну кару для всіх. Бо навіть відомий дисидент і нардеп Левко Лук’яненко був за смертну кару для корупціонерів.

А ось ініціатором введення заборони на смертну кару в Україні і мораторію на неї став відомий вінничанин, який навічно увійшов у сотню найвпливовіших українців — Дмитро Гройсман. Він був координатором Української асоціації «Міжнародної Амністії» і здійснював заходи згідно з національною програмою скасування смертної кари.

Сьогодні наш співбесідник — його мама Мюда Мойсеївна:

– Дмитро виступив палким прихильником відміни смертної кари в Україні тому, що розстрілювали багато невинних людей! Багато злочинів просто вішали на жертву! І при недосконалій та корумпованій правоохоронній системі смертна кара могла і може стати страшною репресивною машиною, як стала за час правління «більшовиків». До чого дійти і яких масштабів це могло сягнути — скільки під розстріл могло потрапити критиків влади, президентів, людей, що мали свою думку, просто любили Україну і правду – можна лише уявити!

Тоді і сьогодні його прихильники в усьому світі підкреслюють – Діма став на цей шлях, бо мав велике відчуття справедливості і саме це пояснює, чому він так багато зробив не для себе — інших людей.

Завжди небайдужий, безвідмовний, готовий іти на допомогу будь-кому і будь-куди, здатний щиро ділитись тим, що мав, таким пам’ятають Діму з дитинства. Одного разу, повернувшись з дитячого садка, спитав свого дідуся Мойсея: «Що таке жидок?» Дідусь здивувався: «Де ти це почув?» Діма розповів, що вихователька помітила, як він розповідав вірші Маяковського для дітей і сказала співробітниці: «Який дивний жидок, всю книгу знає напам’ять». Дімі тоді було 3 роки і дідусь відповів: «Жидок – це той, хто все робить добре, краще за інших. Намагайся бути кращим».

Пораду дідуся Мойсея Діма пам’ятав все життя. Школу закінчив з золотою медаллю, медичний університет — з відзнакою. З першого курсу був обраний головою наукового студентського товариства, його наукові роботи перемагали на олімпіадах.

Випадково зацікавився діяльністю «Міжнародної Амністії». Коли йому стало відомо про трагедію молодого хлопця, який був засуджений до смертної кари за 4 вбивства, які він не здійснював, Діма досконало розслідував це обвинувачення. Пізніше згадував: «Я тогда перестал спать, кушать… Я за него боролся как мог… Что я уже не делал… но его поспешно расстреляли… Судьи понимали, что они не только вешают обвинения непричастному к убийству человеку, на которого они списывают три лишних трупа, но и оставляют на свободе трех других убийц – навсегда! Выписывая им индульгенцию, потому что эти дела закрыты. И тогда я понял, что пока я буду бороться за одних людей – их расстреляют и других расстреляют. И это привело меня к идее бороться с системой, то есть пытаться отменить смертную казнь».

У 1993 році Дмитро Гройсман став засновником Вінницького осередку «Міжнародна Амністія». Протягом 1994-1999 р.р. працював в Українській асоціації «Міжнародна Амністія» координатором національної програми щодо скасування смертної кари в Україні. Це була напружена робота з формування суспільної думки і позитивного політичного рішення влади. В статті «Смертна кара як феномен політичного лицемірства» в газеті ДЕНЬ Д.Гройсман писав: «Смертна кара в Україні не є проблемою кримінально-правовою, це типова політична проблема, «розмінна монета» номіналом у сотні людських життів, яку аморальна влада намагається використати не тільки для торгів із голодним і озлобленим електоратом, але також цинічно прагне «конвертувати» для обміну на матеріальні та інші блага поза країною».

Здавалося, що політики знаходилися в полоні якихось стереотипів і упереджень щодо народу України, приписуючи народові зайву жорстокість і кровожерливість, прагнучи догодити виборцеві, якщо не своєчасною виплатою зарплат і пенсій, то хоча б заохоченням «основних інстинктів», до яких політики зараховують і жадобу кривавої помсти».

З великими труднощами, але завдяки допомозі тодішніх депутатів Верховної Ради пана Головатого і пана Костецького було зібрано 46 підписів депутатів, необхідних для подання звернення до Конституційного суду.

Зі спогадів Діми: «Очень интересно, что Конституционный суд послал запрос президенту, председателю Верховного Совета. И они все официально ответили: «недоцільно скасувати за даних обставин смертну кару». Но тогда Конституционный суд мог себе позволить действовать в соответствии с законом. Он только был создан, у него был огромный авторитет».

Когда отменили смертную казнь, я решил: все, вернусь в патанатомию, займусь гистологией. Потому что просто… Вот ты идешь по улице, а там кто-то лежит и умирает, а ты умеешь делать искусственное дыхание. Ты же не будешь идти дальше по своим делам. Но ты делаешь искуственное дыхание и думаешь: вот сейчас я сделаю, выживет — выживет, не выживет – я все ровно себе иду туда. Просто сейчас я отвлекся. Но на самом деле передышки не было, потому что потом у нас появились беженцы. И это уже втянуло. Потому, что там я увидел столько горя, столько беды. Я опять сначала думал – помогу этому и этому — и все, их больше же не будет. А они есть».

Дмитро Гройсман брав активну участь у розвитку правозахисного руху в Україні. Створена у 1998 році і керована ним вінницька правозахисна група переконливо сприяла захисту прав людини, величі людської гідності, викриттю законодавчих порушень, впровадженню неординарних інноваційних пропозицій. Перемоги у гучних справах мали резонанс далеко за межами країни, підтримку Європейського союзу. В складних умовах залякування та погроз він поспішав на допомогу бідним, хворим, малоосвіченим і врятовував багатьох від міліцейських, прокурорських тортур, каральної психіатрії, приниження за національністю, гоніння біженців, хворих на СНІД. І робив це безкоштовно. За ініціативи Д.Гройсмана в Україні створені групи громадського контролю за слідчими ізоляторами і в’язницями. Вони діють досі.

Протягом 20 років Дмитро Гройсман займався соціально-правовою підтримкою Праведників Народів Світу та постраждалих від нацизму в період ІІ світової війни. Він записав сотні відеоінтерв’ю, співпрацюючи з фондом С.Спілберга «Пережившие ШОА». Зібрані матеріали доступні всім, хто цікавиться темою Холокосту.

Дмитро Гройсман провадив значну просвітницьку роботу. Був вінницьким кореспондентом та автором української редакції «Радіо Свобода».

Дмитро Гройсман плідно працював над удосконаленням українського законодавства. Багато його влучних висловів, мудрих думок, передбачень, актуальних сьогодні, цитуються, друкуються у всеукраїнських і закордонних виданнях.

Копіткі дослідження, уважні спостереження, глибокий аналіз подій, чітка логіка, різнобічна ерудиція допомагали Дмитру Гройсману робити важливі передбачення. Так, ще в 2012 році він писав: «Мне представляется, что ненависть и презрение к власть предержащим настолько сильны, что мирный договор вряд ли возможен, потому скорее всего нас ждут далеко не мирные перемены, в ходе которых, достаточно вероятно, Украина не сможет удержаться в своих нынешних границах…»

Він сміливо повідомляв про причини можливих трагедій: «Власть делает с людьми ровно столько сколько люди позволяют этой власти с собой делать…»

Інтерв’ю Д. Гройсмана щотижневику «Тиждень», 2012 р.

«…Люди идут в нашей стране во власть не для того, чтобы служить обществу, а совершенно с другими целями. И это связано с историческими фактами, которые в конце концов сформировали нас такими, какими мы есть – людьми с высоким болевым порогом и с низким самоуважением.

Эта власть не ставит глобальных целей, не декларирует никаких идеологических ориентиров. Потому у Януковича и сотоварищи не получится поиграть в хорошего царя, что его, кстати, обязательно погубит».

Інтерв’ю «Ліва», 2011 р.

«Фактически милиция подобна огромной организованной преступной организации – со всеми признаками такой структуры – насильственные преступления, в том числе и вооруженные, четкая иерархия и конспирация, круговая порука, втягивание в преступную деятельность новых чинов, проникновение в государственный аппарат методом коррупции и шантажа».

2013 р., за 7 місяців до розстрілу сотні людей.

П’ятого серпня на 41 році життя Діма став вічним правдоборцем світу. А з небес, як відомо, видно все… Я дякую Богу, що мала честь ще з шкільних років знати і співпрацювати з цим видатним правдоборцем. Бо всі, хто бореться за долю України – її сини і мої побратими – незалежно від того, якої вони національності. А його друзі і досі зізнаються, що не викреслили його номер телефону.