Яким має бути герой нового фільму «Джеря»? Хто виконуватиме роль, у якому селі розгортатимуться основні події? Як передати експресію та відчуття за допомогою природи, пісень та художніх картин Вінниччини? — режисерка стрічки Ірина Правило нещодавно радилася з вінничанами у молодіжному центрі «Квадрат».

Зустріч у такому форматі відбувалася вперше у Вінниці, котра останнім часом дуже вабить кінематографістів. От і цього разу шляхи творчої знімальної групи майбутнього фільму «Джеря» пролягли до нас. Зазвичай на такі обговорення знімальні групи приходили з вже готовим сценарієм, локаціями і акторами.

Цього разу кінематографісти вирішили зламати усі стереотипи. Є тільки півмільйона гривень, котрі на створення фільму виділив Український культурний фонд. І чіткий термін. Презентація сценарію та акторського складу запланована вже на жовтень цього року.

– Ми робимо тільки перші кроки з написання сценарію за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря». Дуже хочемо заново переосмислити цей твір, розповісти його так, щоб зацікавити і молодь, котрій хрестоматійний твір у школі видався нудним, і людей зрілого віку, котрим не байдужа доля нашої країни, — поділилася думками Ірина Правило. — Саме розташування Вінниччини дуже кінематографічне, бо тут є все: і скелі, і пагорби, і річки, і навіть трохи пахне морем. Завжди виникало одне запитання — чому Микола Джеря? Чому і кому це має бути цікаво? Мені здається, що архетип українця, котрий відчуває, що воля понад усе — це та річ, котра насправді дуже притаманна нам усім. Адже дух волі сьогодні, як і більше сотні років тому — витає у повітрі! Тому ця повість набуває особливого звучання. Ніби живемо у незалежній країні, маємо право на те, щоб бути господарями на своїй землі, але на наші території заходять вороги і втручаються у наш особистий та інформаційний простір… Ми хочемо знайти локації, котрі ще дихають цією історією — живі хати під стріхою, стихійність і красу природи, скелі, воду. Шукаємо краєвиди і типажі. Не виключаємо різних виконавців, навіть аматорів. Фахових кіноакторів, на жаль, немає, ми шукатимемо скрізь.

До розмови залюбки долучилися відомі у Вінниці та Україні фахівці обласного центру народної творчості, художнього та краєзнавчого музеїв, центр кіномистецтва та культури Поділля та інші небайдужі люди. Тут вже було де розгулятися уяві, приміряти сюжет класичного твору на реальні місця і приблизно уявити, яким буде майбутній фільм, котрий створюватимуть справді народною толокою.

Пропонувалися мальовничі місця Вінниччини — біля монастиря у Лядовій, Сабарів, Буша, Гайдамацький яр, дерев’яна церква Святого Миколая у Вінниці, маєток цукрозаводчика Когана у Вищеольчедаєві, хати під стріхами, котрих залишилося на Вінниччині хоча й не багато, але найбільше в Україні, палац у Малій Ростівці на Оратівщині та чимало інших цікавих і мальовничих об’єктів, де б творча група могла максимально реалізувати свій задум. А ще обговорювалися старовинні традиції, особливості побуту та архітектури.

А режисерка і творча група уважно слухали і записували все, щоб вже наступного дня вирушити за вказаними адресами, як кажуть, «на оглядини».

До слова, Ірина Правило — молодий режисер та сценарист. 2011 року отримала диплом Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого. Перший її проект — трилогія «Моє дитинство», в котрому поєднані три короткометражні ігрові фільми, знімалися в Україні, Грузії та Італії. Робота отримала купу нагород, таких, як Золота медаль Академії мистецтв України, «Орден честі» президента Грузії, спеціальний диплом Міжнародного кінофестивалю «Молодість» та чимало інших.