10 серпня виповнилось рівно 100 років із моменту звільнення Вінниці  Армією УНР від підрозділів більшовицької  Росії. Про цю знаменну дату нагадує вінничанам сторінка «Центру історії Вінниці» в мережі Фейсбук…

-В рамках спільної наступальної кампанії Армії Української Народної Республіки та Галицької Армії проти більшовиків, кінцевою метою якої було повернення контролю над Наддніпрянською Україною та Києвом, 10 серпня 1919 року Вінниця була здобута”., – пише сторінка «Центру історії Вінниці».

Також тут наведено спогади командувача Запорозької групи Армії УНР Володимира Сальського (1885 – 1940), опублікованих у праці «Сім спогадів Визвольної війни»:

– Я вирушив із проскурівського району в напрямі на Вінницю, встигнувши за цей час трохи упорядкувати обози. За кілька днів до виступу в цей район було вислано відповідних агентів, і запорожці дістали білизну, взуття й т. ін. у значній кількості. Вдалось під час маршу на Вінницю перемити всіх людей у банях, випрати добре білизну тощо. Фактично дивізії йшли форсованим маршем, але зате виграний час використано на постій у Меджибожі, Летичеві й Літині для полагодження зазначених вище справ. Наприклад (…) дивізія дуже швидко дійшла до Летичева, але зате стояла там три дні. Отже, необхідність не тільки підтримати, а й відновити боєздатність запорожців була однією з головних причин, що вплинули на організацію і проведення маршу на Вінницю.

Крім того, я все ж планував марш так, щоби підійти до Вінниці 8-го або 9-го серпня; мені ж було вказано директивою – з початку 7-го, а потім 8-го серпня у зв’язку з моментом атаки Жмеринки. Я знав, що Жмеринку хотіли взяти навіть 5 серпня, потім 7-го і 8-го. Таке відкладання атаки Жмеринки не давало мені певності в жодному призначеному терміні, між тим я пристосував своїх чинів до атаки Жмеринки.

У районі Літина в мене був надзвичайно поганий зв’язок із Штадармом, незважаючи на всі вжиті заходи: було мало технічних засобів. Повідомлення про початок атаки Жмеринки 8 серпня я одержав пізно вранці 9 серпня, коли всі розпорядження на 9-те вже були зроблені. Останні прийшлося міняти, аби прискорити похід до Вінниці. 9 серпня 6-та дивізія була вже за шість верст від Вінниці, відкинувши з боєм більшовиків у Вінницю. 10 серпня 6-та дивізія дуже швидко, до 6-ї години ранку, захопила Вінницю. Багате майно на станції було причиною того, що командири не змогли утримати в руках частини, які зайнялись грабунками (козаки Платова в битві під Бородіном). Свіжі більшовицькі частини (кіннота і піхота), що підійшли зі Жмеринки, дуже швидко і легко зайняли Вінницю. Після цього як частини було приведено в порядок, Вінницю знову остаточно відібрано. Цю атаку проведено ще швидше, як першу (вранішню). Гайдамаки бігли по головній вулиці, незважаючи ні на що, умить захопили міст через Буг, що дало можливість захопити і розстріляти багато більшовиків, що ще тинялися у Вінниці. Однією з причин такої стрімкості атаки 6-ї дивізії, зокрема гайдамаків, було повідомлення, що зі Жмеринки підходять галичани: не хотіли ділити з останніми слави.

Після вранішньої невдачі я, боячись, що 7-ма дивізія не встигне на допомогу, по радіо просив Галицьку начальну команду про допомогу, але остання спізнилась: Вінницю безумовно взяли одні запорожці. Галицькій бригаді довелося мати маленькі сутички з тими, хто втікав на південь (…)

За щоденником Павла Кривошеїна, ройового 10-ї сотні 1-го Запорізького полку, в бою за Вінницю загинули помічник командира полку полковник Олександрович, козаки Ярошенко, Ткаченко та Лук’яненко. Усі вони були поховані з почестями у Вінниці на православному цвинтарі Вінниці (нині паркова ділянка за Універмагом).

Окрім людських жертв, від панування більшовиків Вінниця зазнала і важких матеріальних. Зокрема, 15 серпня 1919 року правління Подільського Союз банку повідомляло міністра народного господарства УНР про те, що більшовиками пограбовано Союзбанк у Вінниці на суму понад 3 млн. крб., а з відділенням в інших містах – на 5 млн. 224 тис. крб. Також більшовиками було забрано готівку з каси міського самоврядування, бухгалтерські документи, канцелярські майно, запас продуктів зі складів, тощо. При цьому вивезена більшовиками міська каса складала готівкою 259 964 крб. 82 коп… – В неділю український народ одержав ще одну побіду. Одержав її не на фронті, де ллється кров, де переможені або вмирають, або, остаючись жити, робляться  ще гіршими ворогами. Та побіда, про яку ми говоримо, не така. Вона належить до тих побід, котрі в серцях ворогів не побільшують ворожі почуття, а зменшують їх,  а може й цілком усувають… Побідою такої сили ми вважаємо перший концерт художньої капели, що відбувся 24 серпня…” – так писала газета “Шлях” у 1919 році…

А 9 серпня 1919 року Київська група Армії УНР, очолювана Юрієм Тютюнником, визволила від більшовиків Жмеринку і 10 серпня українські підрозділи увійшли до Вінниці

Бої за місто відзначалися крайньою жорстокістю, бо Жмеринка як вузлова станція мала дуже велике стратегічне значення. Її здобуття українцями відрізало південну групу 12-ї Червоної армії від її північної групи, яка запекло билася за Київ, розповідає Ukrainian Military Honor.

У боях за Жмеринку росіяни використали сім панцерних потягів. Власне вони й дозволили окупантам вирватися з оточення, пробивши заслони 1-го корпусу УГА, який мав відрізати ворогові шлях до відступу.

Увірвавшись до міста, козаки Тютюнника взяли у полон 450 червоноармійців.

А вже 10 серпня 1919 року Запорозька група Армії УНР визволила від росіян Вінницю. Бій за місто тривав цілий день.

– Не маючи змоги в прямому протистоянні зупинити наступ українських військ на Київ, комуно-московське командування наказало Миколі Щорсу завдати удару по їхнім тилам з району Полонного-Шепетівки. У бій було кинуто всі наявні резерви і 10-го ж серпня почався наступ Таращанської бригади Василя Боженка на фронті від Старокостянтинова до Ямполя, який посідав зі сходу 2-й корпус УГА, а з заходу група Січових стрільців Армії УНР. Наступ червоних виявився несподіваним і українські війська дещо подалися назад. Проте перемогти їх комуні не вдалося”, – розповідають історики.

Тим часом більшовиків зі сходу тисли ще й війська Денікіна. 10 серпня дивізія Ніколая Брєдова, попередньо опанувавши Полтаву, здобула Кременчук.

Південній групі військ Червоній армії залишалася для зв’язку з центром лише одна залізниця, що йшла з Одеси на Черкаси, та й до неї вже підступали денікінські війська. До того ж вона проходила через район, контрольований загонами Нестора Махна, стосунки з яким у комуністів вже не були дружніми…