Ще один колишній воїн АТО покінчив життя самогубством. Василю Сімонову з Павлівки було 29 років. Після того, як він побував на війні, раптом залишився на узбіччі життя зі своєю поламаною психікою. Звичайний хлопець, навчався в училищі в Гущинцях на водія-механіка. Потім призвали до армії, а згодом перейшов на контракт. А потім — більше року в АТО. З важким серцем відпускала його мама у те пекло, бо ж виховувала його сама. Але він вперто стояв на своєму: «Я не боягуз якийсь. Всі йдуть, і я не буду за мамину спідницю ховатися».
Це ще одна небойова втрата України.
– І в котлах він був, і в Луганську та Донецьку.., — розповідає маленька худенька мама нашого воїна, Тетяна Сімонова. У чорному, вона більше скидалася на тінь. — Він повернувся додому після тих жахіть вже «звихнутий», бо пережив контузію. Після цього почав дуже пити. Якось, добряче напившись, скочив у криницю. Йому почулося, що там плачуть діти. На щастя, рятувальникам вдалося його витягнути, за що вони навіть отримали нагороди.
Сім’ї не встиг створити. Жив з однією старшою жінкою у громадянському шлюбі. І було б все добре, якби не горілка… Його ніхто не брав на роботу. І що було робити? Красти? Скільки я не просила, щоб його зняли з обліку, але нам сказали, що це пожиттєво. В центрі зайнятості пропонують вакансію, а коли доходить до різних комісій, виявляється, що він психічно непридатний. Кожного дня його ламало. Він кричав, що зараз прийде машина і треба встигнути зібрати на городі відірвані снарядами руки та ноги побратимів… Волонтери возили його на лікування до психоневрологічного диспансеру, він там місяць лікувався. З ним працювали психологи. Але таке лікування безкоштовно можна пройти тільки раз. За повторний курс треба було платити немалі гроші, котрих немає, бо нема роботи. Через те безгрошів’я нам навіть газ перекрили…
Не знаю, де взяти сил. Бо ще не відійшла від смерті своєї мами, котра перед цим п’ять років у кріслі сиділа, бо лежати не могла. А тепер — ще одне горе. Того дня син попросив, щоб я наварила їсти. Поки поралася на кухні, він вже повісився. Спасибі, люди допомогли поховати, хоча більшість відвернулися, бо він наклав на себе руки.
І залишилася Тетяна одна на білому світі. І що з тієї допомоги?! Є тільки обіцянки їх виплатити, бо документально ще нічого не оформлено.
– Ось тільки зараз, коли людини вже немає, мамі пообіцяли виплатити якісь гроші. Як це так, щоб не врятувати молоду людину, котра могла б багато чого корисного для держави зробити?! – розповідає волонтер Валерій Дідик. – Треба було його тоді рятувати, коли він був живий! А я звертався скрізь, щоб йому «вибити» путівку, відправити на курорт. Нам відповіли, що поставили на облік і отримає він путівку тільки тоді, коли черга дійде. А це могло тривати роками. Зверталися до голови райдержадміністрації Василя Поліщука, щоб його десь влаштувати на роботу. Не брали його нікуди, бо у нього контузія і він стоїть на обліку у психоневрологічному диспансері. От і вийшло у цього хлопця замкнене коло. Він почав брати кредити (виходить, кредити можна брати всім) і безбожно пити. От він через цей нефільтрований придністровський спирт, незаконний обіг якого процвітає у Калинівці, і звів рахунки з життям. Я особисто вже кілька років борюся зі спиртовою мафією – і все марно! Про це я не раз казав нашому міському голові особисто. Але він каже, що в нього немає достатньо повноважень, щоб це неподобство припинити. Звертався до прокурора Миколи Кубика. Він теж відповів, що нічого не може вдіяти. Та що ж це таке, що у нас всі немічні? До кого ж вже звертатися? Нас не чує ніхто, навіть СБУ. Тим часом люди катастрофічно спиваються. Особливо атовці. Розпадаються сім’ї, пропадають діти. Один атовець помер від горілки, інший втопився. От і Василь, перед тим, як звести рахунки з життям, три дні безпросвітно пив. Його ніхто не зупиняв, ніхто не хотів його чіпати, бо атовець… Виходить, нехай краще спивається, але ми не дамо йому ні пільг, ні паю, щоб він мав себе кудись подіти.
В Україні вже більше тисячі людей, які воювали недавно в АТО, закінчили життя суїцидом. Така офіційна статистика, котру оприлюднив нещодавно голова Комітету Верховної Ради у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції і людей з інвалідністю Олександр Третьяков. На його думку, психологічні травми учасників війни на Донбасі пов’язані із застосуванням артилерійської зброї. Він зазначив, що йому як колишньому військовому, який закінчив військове училище, «ще років зо два снилося військове училище, і це в мирний час. А ви уявляєте, що сниться бійцям, які воювали? І в якому психологічному стані вони сьогодні перебувають?»
Як повідомив Третьяков, кількість учасників АТО становить 329 тис. 500 осіб, середній вік ветеранів – 35 років, і вони соціально дуже активні, у них загострене почуття справедливості. Що буде далі???
