Точніше, художниця Інна Городченко, яку чомусь не знає рідна Вінниця, а знає весь Instagram та Facebook… Бо на її творчій сторінці Inna’s_art справжня Інтернет-виставка робіт олійними фарбами за останні роки.

– Інно, ти працюєш офіс-менеджером, а малюєш у вільний від роботи час?

– Спершу малярство було на рівні хобі, але як тільки купили першу мою картину і пішов інтерес до моїх робіт… Я почала ставитись до цього захоплення більш серйозно і відповідально. Але не малюю кожен день, як це часто вчать професіонали цеху… Бо творчість не можна вичавлювати із себе, як фарбу із тюбика. Але вже перші мої роботи знайшли своїх власників, «народне радіо» запрацювало серед колег, друзів, і так я здобула свою жменьку слави…

– І рекламуєш свої роботи та приймаєш замовлення в соцмережах?

– Так! Перш за все, в Instagram, який, на мою думку, є більш молодіжним та прогресивним. Я не навчалась малюванню професійно, хоча ходила свого часу в художню школу… І розчарувалась в цій школі, бо там все по «класиці» та в «совкових» традиціях… Але як можна вкласти свою мрію та настрій у рамки, формати і стандарти? Тому я фактично самоучка і малюю під настрій, а ви оцінюєте мої картини на власний смак…

– Що сьогодні замовляють у тебе? Бо багато художників «старої школи» скаржаться на «завислі» картини і бідність клієнтів…

– Цікаво, що першу на картину в мене купили по сюжетах робіт Гапчинської. Це була своєрідна проба пензля, а далі я йшла за своїм серцем… Тому малюю квіти, абстракцію, емоційні мотиви і сприйняття. Головне, щоб картина подобалась людині… Я не ставлю високі ціни, бо розумію нинішні економічні настрої серед вінничан та українців. Часом продаю роботи нижче рівня їхньої собівартості, якщо можна так сказати.

Звісно, я не «зірка», щоб просити дуже багато за свої роботи… Скажемо, так: 100 доларів – це хороша ціна. Нині є 4 готових картини, які ще чекають на своїх поціновувачів. Можливо, я їх виставлю на День міста у Вінниці та покажу всім, щоб, так би мовити, публічно пропіарити свою творчість. Приємно, коли присилають фото із моєю роботою вже в інтер‘єрі. Але є одна картина, яку я не продаю. Бо вона для мене особлива – це дівчина-мрійниця! Я її намалювала в дуже особливий період, і вона мені дорога як дитина…

– Всі ці пейзажі, будиночки і велосипеди на вулицях Парижа – це особисті спогади і враження від мандрів?

– Я намагаюсь подорожувати мальовничими місцями і замальовувати гарні миттєвості на місці. Востаннє була у Польщі на озері «Морське око» високо в горах… І не жаль тих 9 кілометрів пішки, які ми подолали до цієї природної перлини. Також мрію по мандрівку в Норвегію, і цей будиночок над моїм комп’ютером на роботі — це свого роду мотиватор до нових мандрів та картин.

Бо, як сказала Елізабет Гілберт у «Великій магії»: «Ідіть слідом за своїми захопленнями та нав’язливими ідеями. Довіртеся їм. Творіть будь-що, аби лиш це викликало революцію у вашому серці. А все решта подбає саме за себе»…