У минулих номерах нашої газети ви мали змогу ознайомитись із нашим розслідуванням «Як розкрадали 43 Ракетну армію у Вінниці і знищували ядерний щит держави за 650 млрд дол.» Сьогоднішнє розслідування про знищення та розкрадання надсучасних літаків ЗСУ України.
За парадоксом долі України, саме у Вінниці були штаби двох ключових підрозділів Збройних сил України: 43 Ракетної армії та Військово-Повітряних сил України, які піддались нечуваному знищенню та розкраданню. А ЗСУ в момент найдраматичніших подій здачі Чорноморського флоту (вдруге, за часів Януковича) керував міністр ЗСУ — адмірал Єжель, наш земляк, який зараз «у бігах». Хто проаналізує вже офіційні висновки і звіт про знищення і розбазарювання наявних в Україні літаків депутатською комісією ВР — зрозуміє, як бездарно, нахабно і некомпетентно наші головнокомандувачі та генерали здали власну вже існуючу армію. Якою драмою обернулась тепер для України така злочинна діяльність тодішніх наших керівників держави, військовокомандувачів та високопосадовців ЗСУ. Окремого розгляду заслуговує здача Військово-Повітряних сил України. Як запізнились ці висновки аж на 27 років і чому досі ніхто не покараний за найбільшу аферу століття — далі.
Вчитуємось у рядки розділу звіту комісії ВР «Здача інтересів України під час передачі РФ стратегічних бомбардувальників та крилатих ракет».
«Були встановлені факти, які можуть свідчити про прийняття рішень, договорів з Російською Федерацією, умови яких суперечили національним інтересам України, але відповідали економічним та політичним інтересам РФ».
– Так, наприклад, у 1994 році за ініціативою України був розпочатий переговорний процес щодо передачі Російській Федерації важких бомбардувальників Ту-160, Ту-95МС, крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання до них.
За умовами договору, українська сторона погодилась передати у власність російської сторони важкі бомбардувальники, оснащені для ядерних крилатих ракет повітряного базування великої дальності типу Ту-160 і типу Ту-95МС, крилаті ракети повітряного базування великої дальності (Х-55), а також обладнання для їхнього обслуговування в рахунок платежів по заборгованості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Отже, на підставі укладеної угоди до РФ було передано:
8 важких стратегічних бомбардувальників ТУ-160 (1 од. — 1989 р.в., 5 од. — 1990 р.в., 2 од. — 1991 р. в.) у комплекті з двигунами 1989 та 1991 р.в. з мінімальним нальотом з початку експлуатації;
3 важких стратегічних бомбардувальника ТУ-95 МС (1 од. — 1990 р.в. та 2 од. 1991 р.в.) з комплектом двигунів 1990 та 1991 р.в. з мінімальним нальотом з початку експлуатації;
575 крилатих ракет повітряного базування великої дальності (Х-55);
12 одиниць додаткових турбореактивних двигунів НК-32 з мінімальним нальотом з початку експлуатації (середній наліт 350 мотогодин);
12 одиниць додаткових турбогвинтових двигунів НК-12 МП з нульовим нальотом (4 нові двигуни без нальоту, 8 двигунів із середнім нальотом 800 мотогодин);
обладнання для літаків Ту-160 (запасні частини та обладнання для літака, наземне обладнання для його обслуговування, авіаційне озброєння, радіоелектронне обладнання, всього 91 найменування);
обладнання для літаків Ту-95 МС (запасні частини та обладнання для літака, наземне обладнання для його обслуговування, авіаційне озброєння, радіоелектронне обладнання, всього 249 найменувань).
При цьому, окрема частина із переданих РФ крилатих ракет Х-55 за вказаним договором були споряджені тактичними ядерними зарядами. Наявна інформація про те, що тактичних ядерних зарядів на території України було понад 3 тисячі, а документально підтверджено про вивезення до 06.05.1992 року 2 883 тактичних ядерних зарядів. Зазначена інформація підлягає перевірці уповноваженими органами, зокрема Службою безпеки України — наголошує комісія.
Крім цього, за укладеною угодою Україна передала усю документацію до ТУ-160, ТУ-95МС та до крилатих ракет повітряного базування великої дальності, ймовірно, була передана і конструкторська документація з огляду на те, що такі ракети свого часу вироблялися на території України, зокрема двигуни до них, і РФ протягом тривалого часу не мала власного виробництва, однак на сьогодні РФ налагодила виробництво короткоресурсного двоконтурного турбореактивного двигуна, який є ключовим елементом при створенні крилатих ракет цього типу.
Згідно з письмовою доповіддю командувача Військово-Повітряних сил ЗСУ В.Стрельникова міністру оборони України О.Кузьмуку, зазначене військово-технічне обладнання було сформоване та перебазоване 6 залізничними транспортами (124 вагони).
При цьому за інформацією РФ на сьогодні використовує активно передані Україною САК, зокрема ТУ-160, ТУ-95 МС, ТУ-22М3 та інші модифікації, а також за інформацією МО РФ відновлене виробництво цих літаків, оскільки кращих в світі ще не створили.
Оцінка майна, яке, згідно з укладеною угодою, було передане до РФ, не відповідала його вартості та була занижена щонайменше у десять разів.
Окремо слід зауважити, що вимога про скорочення носіїв стратегічних наступальних озброєнь передбачала скоротити 36 відсотків таких носіїв, не створювала зобов’язань із знищення всіх літаків ТУ-160 та ТУ-95 МС. Тобто аргументи про те, що такі стратегічні бомбардувальники, які були предметом зазначеної Угоди з РФ від 8 жовтня 1999 року, підлягали обов’язковому знищенню, є безпідставними, як і факт знищення інших стратегічних бомбардувальників.
Також дивно виглядає той факт, що скорочення парку стратегічних бомбардувальників здійснювалось за рахунок всіх літаків, які належали Україні, всіх міжконтинентальних балістичних ракет, всіх шахтних установок, хоча взятими Україною зобов’язаннями підлягало скороченню 36 % носіїв наступальних озброєнь.
З цього випливає, що стратегічні бомбардувальники України, які були знищені понад норму, могли бути предметом продажу на світових ринках озброєнь, оскільки не підпадали під обмеження щодо нерозповсюдження ракетних технологій, при цьому мали високу вартість, яка становила понад декілька мільярдів доларів.
У складі Військово-Повітряних сил ЗСУ на озброєнні були інші стратегічні бомбардувальники, які досі вважаються одними з кращих літаків у світі у своєму класі.
Наприклад, Ту-22 різних модифікацій, зокрема Ту-22М3 (дальній стратегічний бомбардувальник-ракетоносець/розвідник зі змінною геометрією крила), який активно використовувався РФ під час військових операцій в Грузії, Сирії тощо, при цьому із застосуванням звичайних (неядерних) боєприпасів.
Виключно на підставі даних про розподіл Чорноморського флоту Україна отримала 20 одиниць сучасних стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 (19 одиниць були передані РФ), які з невідомих мотивів зняті з озброєння ЗСУ, продані або утилізовані. Хоча такі дії не вимагалися за укладеними міжнародно-правовими договорами.
Також, згідно з наданою Міноборони інформацією, два бомбардувальники Ту-95 МС у 2006 році були включені до переліків надлишкового майна і, ймовірно, були реалізовані.
На час отримання незалежності Україна мала власних 220 МІГів, Су — 67, ТУШ — 66 і 44 стратегічні бомбардувальники!
Що є тепер? За 27 років незалежності? Коли кожна держава за цей час у сотні разів укріпила свої Збройні сили і безпеку у небі? А ми мали — і віддали!
— Розвели, як лохів! — сказав мені один із читачів, почувши ці дані!
Ми були першими в Європі і 4-ми у світі по своєму ВПС-потенціалу.
Однак у 2006 р. порізали останній бомбардувальник. Для чого — нехай дадуть відповідь «головнокомандувачі», які досі безпечно почуваються в Україні!
— Коли різали літаки, ми бачили гіркі сльози на очах один у одного, вишколених офіцерів, які навряд чи ще колись плакали у житті, але виконували наказ, хоча серцем не розуміли – чому ми здаємо наше мирне небо?! — діляться вінницькі льотчики, учасники подій.
Скажіть, хіба мають моральне право генерали і головнокомандувачі досі носити почесні звання і отримувати величезні премії та пільги після таких злочинів століття?! Чи вірите ви людям, які стояли біля витоків розкрадання століття, які нині входять у делегацію переговорників у Мінському процесі? Невже не очевидно, що це була добре спланована диверсія проти України? Ї її учасники хто? Патріоти України чи все-таки зрадники?
Як розкрадали Україну:
спільний проект «33-го»
та Антикорупційної спілки
Заслужений журналіст України
В Украiнi чекiстське гнiздо при владi. Порошенко, бойко,медвечук,шуфрич, кравчук,кучма им’ я iм легioн… без страти цих покидькiв не можливо змусити боятися шкодити Украiнi. Московська ржа проiла наскрiзь владу в Украiнi. На жах…..
Шановна Тетяна Редько.
Які бомбардирувальники в Калинівці???Що Ви палите?
Думайте про факти. Сядьте на маршрутку та за півгодини будете там.Попитайте місцевих..досить брехати! !!!
посто ЖАХ
Наші можновладці звикли, що покарання то не про них. Всі знають як в прокуратурі діаманти перетворились на скляні вироби. Якщо таке робиться в структурі, яка повинна доводити злочини, то покарання за розкрадання і знищення нашої авіації годі й чекати. Але й мовчати не можна, тому дякую пані Тетяно, що пишете про такі важливі речі.
Шановна редакція, не розкручуйте аж такі сенсації. Ви “відкрили Америку”. Це все давно відомо.
Ці бомбардувальники в Україні даром не потрібні. Їх експлуатація і технічна підтримка вимагає дуже великих коштів. Між іншим, хоч би тому, що майже вся комплектація російського виробництва (наприклад, двигуни НК-12 – найпотужніші у світі турбогвинтові двигуни – вироблялись у Самарі).
Тут їм нема куди літати. Ту-95 МС базувались в Узині і літали аж на Північний Льодовитий океан до Гренландії. (Ту-160 базувались у Прилуках). У Вінниці і Калинівці їх ніколи не було (Калинівський аеродром обслуговував штаб 43 ракетної армії).
Використання таких бомбардувальників проти Росії просто неможливе. Російські засоби протиповітряної оборони знищать їх у першому ж вильоті.
Звичайно, якби в Україні було патріотичне, а не проросійське керівництво, то всю цю техніку треба було б просто знищити, а не передавати найбільш імовірному противнику. Але ж всі ці кравчуки-кучми-бандюковичі декларували московію стратегічним партнером. Всі сиділи на гачку у московитів.