– Під час війни я жив у зоні Печерського концтабору і гетто с. Джурин Шаргородського району. У 1997-му мене визнали малолітнім в’язнем концтабору і гетто, видали посвідчення учасника бойових дій. Я став на облік у благодійний центр «Хесед-Емуна» у Вінниці, користувався гуманітарними пільгами, — розповів Михайло Месомед. — На жаль, у грудні 2017-го раптово померла моя дружина. Я залишився cам, мені від «Хесед-Емуна» призначили патронажну сестру для побутової допомоги.
Але через півроку я переніс складну операцію, фрезою пробурили отвір у черепі діаметром 32 мм і дістали близько 400 г загустілої крові. Після операції значно погіршилось моє здоров’я, голова крутиться, тиск високий, втрачаю свідомість… А моя патронажна сестра звільнилась. І почались мої страждання! Півтора місяця я просив у центрі призначити іншу сестру. Співробітники почали на мене кричати, я відповідав теж криком, виникали скандали…
«Месомед Михайло Маркович працював у комбінаті «Вінницяпромбуд» 35 років (1966-2001). Розбудовував Вишеньку, школи, дитячі заклади, протитуберкульозний диспансер, психлікарню №2, техуніверситет, заводи. Після надскладної операції на мозку у нього проявляється роздратування, хвороблива емоційність та інші негаразди. Колектив департаменту просить забезпечити патронажне обслуговування Месомеда людиною чоловічої статі» (лист у БЦ «Хесед-Емуна» із департаменту капітального будівництва Вінницької міськради).
– Так, саме чоловічої статі! — продовжив тему Михайло Месомед. — Я сам знайшов досвідченого соціального працівника, одночасно і юриста. Але директор «Хесед-Емуна» Боржемський категорично проти, заявляє, що патронажними сестрами мають бути тільки жінки. І крапка! Я вже тричі падав, важко травмувався на Сабарівському кладовищі, куди прийшов подивитись пам’ятник на могилі дружини. Розбив голову, коліно, пошкодив ключицю… Я немов у пеклі! Звертався у різні організації, до депутатів. Відповіді немає. І я пропадаю! За що? Я будував всі заводи Вінниці, на 1,5 км вул. 600-річчя за моєї участі було збудовано 11 об’єктів — заводів, фабрик та ін. Я заслужений будівельник СРСР, заслужений раціоналізатор. Невже так важко піти мені назустріч і призначити в патронаж того чоловіка, якого я прошу?
Володимир Боржемський, голова Вінницької міської єврейської громади, керівник «Хесед-Емуна», пояснив свою точку зору у цій ситуації.
– Наш благодійний центр працює більше 25 років, з 1993-го, надає допомогу тисячам людей із Вінницької і Чернівецької областей. І не залежить від держави, не має ніяких зобов’язань ні перед ким. У своїй роботі ми дотримуємось стандартів соціальної служби, прийнятих у країнах ЄС, в Ізраїлі. Наведу приклад. Допомогу ми надаємо за принципом Тори — невідомо від кого (щоб не дякували), невідомо скільки (щоб не заздрили), невідомо кому (щоб не показати, хто убогий), — пояснив Володимир Боржемський. — Ми з великим трудом отримуємо гроші для догляду за тими, хто постраждав під час Другої світової війни. Платять німці, і ви уявіть собі, як вони нас перевіряють. Німецький педантизм всьому світу відомий! Внутрішні правила соцслужби не допускають чоловіків у ролі патронажних сестер! Піти на обман чи на порушення, взяти чоловіка на посаду патронажної сестри — просто неможливо! Тим більше, що у цій справі фігурують документи, які ми вважаємо підробними.
Скажу конкретно. Кожні 2-3 дні ми пропонуємо Месомеду нову патронажну сестру, а він уперто відмовляється! Каже, що ми йому набридли своїми дзвінками. З обслуговування в БЦ «Хесед-Емуна» ми його не знімаємо. Як тільки досягнемо взаєморозуміння і з’ясується, що він готовий прийняти нашу допомогу — в той же момент будемо працювати. Але не порушуючи правил!
