Готуючись до свята, напередодні Дня незалежності України я звернувся із запитом до районного військкомату для уточнення списків учасників бойових дій (АТО/ООС).

Отримавши відомості, з’ясувалось, що за рік 13 осіб вже не є учасниками бойових дій, а, зі слів працівників військкомату, вони стали інвалідами Збройних сил. Дійсно багато воїнів, маючи поранення чи контузії, отримують статус інваліда, чим заслужено мають кращий соціальний захист. І громада знає всіх своїх учасників АТО/ООС, інвалідів війни. Однак, спілкуючись з учасниками бойових дій, стає прикро, що багато з них, маючи поранення, отримані хвороби, не можуть продовжити або отримати інвалідність, бо зустрічаються з черствістю та байдужістю обласних МСЕК, де ніяк не може викорінитися корупція.

Але це не про голову районної спілки учасників АТО, який служив у 2015 р., слава Богу, повернувся з обома руками і ногами, живим і здоровим, а у 2018 році, не беручи участі у військових діях, не маючи поранень, контузій, став інвалідом і отримав майже півмільйона гривень від Міністерства оборони України. Прикро, що голова спілки — депутат районної ради — не допомагає і не сприяє учасникам АТО ні з отриманням квартир, земельних ділянок, посвідчень учасників бойових дій чи з оформлення групи інвалідності своїм побратимам.

Мною було названо факти отримання групи інвалідності та коштів окремими учасниками АТО без оприлюднення прізвищ і посад. Але, як кажуть, «на злодієві шапка горить», бо як можна трактувати той факт, що голова районної спілки учасників АТО у святковий день 24 серпня прийшов на подвір’я міського голови — батька загиблого воїна, щоб довести, що він заслужив інвалідність. Мною було зроблено припущення, що він тільки міг купити групу, бо не мав поранень, на що голова районної спілки почав шантажувати мене працівниками місцевої СБУ та прокуратури, які нібито давали йому слухати компромат на мене. На що я відповів, що цікаво, ким він доводиться цим структурам! ? На якій посаді він там працює, чи не інформатором, оскільки вони ознайомлюють його з оперативними документами. «Якби це було так, синок, то я би з тобою сьогодні тут не розмовляв».

Дуже шкода, що в нашій країні ще й досі з’являються липові учасники АТО, чорнобильці після 33 років після аварії, інваліди війни, чим ганьблять звання справжніх учасників АТО, героїв-чорнобильців, чим ставлять під сумніви документи воєнкомів та МСЕК.

Звертаюсь до вас, шановні громадяни. Побороти це ми можемо, лише об’єднавшись, присікаючи такі випадки на всіх рівнях. Пора будувати не на словах, а на ділі правову державу, де закони однакові для всіх.

Микола ГРУШКО,
батько загиблого воїна