Він боронив Україну, але свого життя вберегти не зміг. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті територіальної цілісності країни, посмертно нагородили сержанта Максима Олексюка орденом «За мужність» третього ступеня.
Нагородження відбулося в актовій залі центральної Козятинської лікарні. Посмертну нагороду сина отримала мати загиблого гвардійця Інна Фоміна, яка працює в цьому закладі. Орден нашій землячці вручив перший заступник начальника Західного територіального управління – начальник штабу Національної гвардії України полковник Сергій Скрипнюк.
В руках матері Максима фотографія сина, на обличчі сльози. «Він захищав Україну», — із сумом каже вона. Від дня втрати сина минуло понад два місяці, а матір досі не усвідомлює втрату. Її Максим не чекав на призов, пішов служити сам. Після строкової служби пішов на військову службу за контрактом. На Схід 23-річний боєць у складі окремого загону спеціального призначення «Азов» вирушив півтора року тому. Планував йти у відпустку, але 7 червня загинув під час ворожого обстрілу поблизу селища Новолуганське на Світлодарській дузі.
У рідному Козятині, де поховали сержанта Максима Олексюка, до Дня Незалежності України відкрили мурал у пам’ять про загиблого. На стіні міського будинку культури намалювали портрет гвардійця у військовій амуніції. Він стоїть серед поля. У руках тримає рушницю. Ліворуч імена воїнів, яких Козятинщина втратила за роки війни. Над створенням картини майже місяць працювали друзі Максима. Подружжя Злоцьких зібрало кошти на матеріали, а подруга Поліна Каліновська приїхала з Криму, аби виконати малюнок. Разом з жителями міста на відкритті були присутні побратими з «Азова».
– Я познайомилася із Максимом 2017 року в Маріуполі, коли він щойно поповнив лави бійців «Азову». Не мали нагоди зустрітися, тож запланували у вересні поїхати разом до Києва. Проте побачити Максона я вже не встигла. Я приходила зранку і ми малювали, допоки не стемніє, — розповідає Поліна. — Друзі допомагали. Дуже велику роботу зробили. Мурал виходить на першу школу. Хочемо, щоб на це дивилися діти, щоб знали поіменно героїв й дякували за те, що вони зробили для України.
Віталіна Трудько
