Бо зміну коричневих чи синіх «форм» на сучасний діловий стиль кожен розуміє по-своєму… Тому скромні, не діряві джинси, строкаті сорочки та короткі спідниці вже в усіх школах Вінниці та області! Але спогади про «нарядні» банти та однакові ранці досі живуть у спогадах багатьох ветеранів педагогічного «фронту»… «Молодіжка» зібрала відгуки вінничан про перші тижні ділового стилю:

– На державному рівні шкільної форми немає, але ж у нас кожна школа — то окреме царство! В одному — купи обов’язкову жилеточку, в другому — ходи в чорному, в третьому — в синьому… В яскравому не можна, в джинсах — ні в якому разі!!! Всі мають бути однакові — вчителям так легше. Тоді я за те, щоб і вчителі ходили в однаковому — щоб учнів не дратувати, а бути прикладом, — вважає Наталя Новицька.

– Про вишиванки всі вже забули…. Жаль, — зазначила Людмила Безугла.

– Я вважаю, що учителю як носію культури обов`язково слід дотримуватися ділового дрес-коду, але аж ніяк не шкільної форми, вчителі — дорослі, освічені люди і, звісно, розуміють, який стиль одягу доцільно обирати для роботи у закладі освіти, — переконана вчителька Діана Борисівна. – Бо дрес-код — це повага і внутрішня дисциплінованість людини. На мою думку, форма дисциплінує учнів, підкреслює статус закладу і його престиж, викликає повагу в суспільстві до його випускників і, мабуть, найголовніше — стирає різницю у соціальному стані учнів з багатих та не дуже сімей і виховує почуття гордості за свій заклад.

– Ви маєте право внести свої пропозиції у прийняття рішення школою. Ніхто нікого не примушує «ходити однаково». А вчителі теж люди і ходять вони на роботу, а не навчання, тому мають право «не ходити в однаковому», — коментує ситуацію директор департаменту освіти ВМР Оксана Яценко.

– Школа — це державний заклад, де навчають наших дітей. Це місце, де діти проводять більшу частину дня. Це місце, де вони живуть, розвиваються, дорослішають, товаришують, пристосовуються до життя. І коли вони приходять у джинсах, яскравих кофтинах, лосинах, топіках і т.д., це вже цирк, — вважає Неля Полева. — В когось статки в сім’ї менші та дитина у менш престижному вбранні, а в когось — дискотечний стиль. Тому повинен бути діловий стиль, хай він різний, але діловий. А решту частину часу хай ходять в чому завгодно. А в школі всі рівні. Бо то є шкільне життя!!!

– Повністю підтримую діловий стиль в школі. Наші діти мають вчитися правильно, відповідно до обставин, вдягатися, чистота і охайний вигляд учнів має привчати дітей до відповідальності. Щодо того, що не всі батьки можуть дозволити собі купити брендові речі своїм дітям, це буде показуха в школах, й інші діти будуть зацьковані… а так всі рівні і думають про навчання, а не про те, що вдягнути. У школах повинен бути діловий стиль, — визнає Олена Огороднік.

– Як мама, вже другокласника, дізнавшись, що форму відмінили, чесно, засмутилася: по — перше, шкільна форма, маючи діловий стиль, говорить про те, що діти прийшли навчатися, а не на показ мод; по-друге, шкільна форма допомагає усунути соціальну нерівність; по-третє, форма знімає питання: що одягнути сьогодні вранці (а це економить сімейний бюджет). А самовиражатися і одягатися по-іншому можна і за межами школи. Як на мене, то любо дивитися на дітей, що йдуть до школи у формі, — пише в «Молодіжку» Юлія Макоцюба.

– Шкода, що в нас час батьки забувають одну фразу: «Діти нас не чують, діти нас бачать», — це стосується не тільки манери одягатися, але і спілкуватися, поводитися з людьми та оточуючим світом. Чомусь батьки з кожним роком все більше і більше “влізають” у навчальний процес. Цього року це торкнулося форми. Шановні! Форма дисциплінує, бо не може так бути, щоб дитина прийшла до школи на навчальний процес у рваних джинсах, «широкому поясі» і в кофтинці, яка ледь прикриває дівочі принади. Ми всі дорослі люди і маємо прищеплювати нашим дітям почуття стриманості і такту, а не вседозволеності і розбещення.

– А я пам’ятаю, що ходила в школу в джинсах. При цьому практично на відмінно вчилась. А коли нам у 8 класі вчителька придумала однакові зелені піджаки — у всіх дівчат додалося комплексів, бо одній то пасувало, а інша дівчинка не могла підібрати до своїх штанів і суконь цей піджак, — згадує Євгенія Гулько. —   Форма, навпаки, зараз створює прірву між дітьми. Адже якщо батьки малечі не можуть дозволити собі купити дорогущу тканину чи круті піджаки за декілька тисяч, вони йдуть у гарний магазин українського виробника і підбирають дитині, щоб і гарно, і доступно. Та коли їх ставлять у рамки — чорне, синє, зелене, батьки змушені шукати подешевше саме у цьому стилі, замість того щоб обрати те, що пасує донечці чи сину. Бачила я фото з останнього дзвоника одного класу. Здавалось би, всі в одній формі, та в однієї дівчинки вона вся така стильна, якісна, модна, а в іншої зовсім простенька. Натомість та, інша дівчинка, могла б собі купити файні джинси і футболку, в яких би підкреслювала свою індивідуальність. Але ж ні — придумана однаковість. Дивують коментарі, наче ніхто не був дитиною і не відчував цієї давки в школі і неможливості проявити своє «Я». А форма — це знущання над дитиною, їй ще вистачить рамок у житті і в тій же школі. В який інший час їй вдягати те, що хочеться? Вона пів дня у школі, а решту дня робить уроки…