Командир батальйону, в якому ніс службу солдат, згадує про той злощасний день.

– Нам було поставлено бойове завдання – біля села Василівки забезпечити збереження мосту, аби дати можливість українським бійцям вийти з Іловайського котла. Тоді була вірогідність, що сепаратисти могли підірвати міст та перекрити шляхи виходу людей. Вадим взяв гвинтівку і зайняв свою позицію. На блокпосту ми побачили, як наближається колона автобусів. На них виднівся надпис «Діти». З укриття я почав переговори, адже то справді могли бути діти, яких евакуйовували з зони бойових дій. З машин почали виходити озброєні чоловіки, я запропонував їм здатися, проте вони почали стрільбу, – згадує командир 3-го батальйону, який привіз Вадимову медаль “За участь в антитерористичній операції” Ярослав Ковальчук. Проте гвардійці були добре підготовленими та дали відсіч ворогу. Під час бою Вадим Наумов повідомив по рації, що поранений. Намагався знайти пораненого, проте всі спроби були марними. Після бою його шукали ще три доби. І лише 14 жовтня матері загиблого зателефонували та повідомили, що в запорізькому морзі серед мішків з тілами наших загиблих воїнів знайшли його ремінь.

Після кількох тестів ДНК було встановлено, що тіло Вадима Наумова знаходиться у запорізькому морзі. Наприкінці грудня його поховали у рідному місті. Посмертно бійця нагородили орденом «За мужність» та присвоїли звання «Почесний громадянин міста Козятин».

Кожного 1 вересня, в день загибелі Вадима Наумова, його командир приїздить до Козятина, щоб пом’янути солдата, який врятував його та інших воїнів від загибелі. Кілька тижнів тому Ярослав залишив медаль побратима на його могилі. Мама Вадима Інна Сергіївна передала її. музею історії міста.

Віталіна Володимирова