Добрий день, шановна редакціє. Ніколи в житті не думала, що доведеться писати вам історію, яка трапилась зі мною у найщасливіший день у житті.

Я зі звичайної та працьовитої родини, тато помер. Він так і не дочекався мого весілля. Святкування призначили ми у Вінниці, але оскільки родом я із села, потрібно було транспортувати гостей. Мама звернулась до районного автопарку, який тримає приватна  особа.  Повідомила, що має бути 32 людини, але їй відповіли, що транспорт вміщає тільки 30. Запропонували більший автобус, де потрібно було сплатити за всі вільні місця. В результаті нарахували 15 тисяч гривень, що нас обурило. Зрештою, зійшлись на першому варіанті, й  заздалегідь мама внесла повністю всі кошти за дорогу, бо про це попросив власник. Але попередила, що гості будуть у новому одязі, тож має бути у салоні чисто. Власник та його колеги запевнили, що все буде добре.

Вже у день весілля до села приїхав автобус, але коли його побачили всередині — мову відняло. Скрізь брудно, ніби поросят возили. Далі водій став цікавитись про кількість гостей, й мама відповіла, що – як домовлялись — 30. Натомість кермувальник заявив, що візьме тільки 27 людей, бо той автобус, який мав бути, зламався. Тож на свій розсуд замінили його, нікого не попередивши. Це як він так проходив техогляд, якщо село за 7 км від Теплика? Уявіть стан мами, біля якої стоять троє людей із квітами та подарунками, а сісти нема як.

У відчаї вона знайшла машину, заправила її й так доставила на весілля людей. Звісно, не обійшлось без запізнення та витріпаних нервів, бо ж досі мамі телефонують гості й скаржаться, що після автобуса не можуть відіпрати білі сорочки, відійти від шоку, бо їм навіть не хотіли зупинитись, аби сходили в туалет. Одна дитина ледь не випала, бо під час руху відкрились двері. Тож мама  постійно у сльозах.

Днями вона наважилась піти до автопарку, аби повернути кошти за трьох людей, яких не забрали. На місці ми вкотре нагадали свою історію,  запитали, чому транспорт не пройшов технічний огляд. але механік відповів, що тут люди помирають, що вже хотіти з техніки. Відправив нас до керівництва, але директор так і не захотів нам глянути в очі та вибачитись. Просто через робітника передав 700 гривень замість 900, які мама проплатила.

Але Бог з тими грішми, ми навіть не дочекались людського ставлення. А якби автобус зламався десь у Гайсині, то що б тоді власники робили? Це ж не рейсовий автобус, людей би не було як пересадити! Ось так недобросовісні та нечесні власники автопарку зіпсували найкращий день мого життя. Та найбільше я переживаю за маму, бо вона досі не може спокійно спати ночами через таку підставу! І, до речі, це не перший випадок, коли теплицькі автобуси ламаються. Один навіть дорогою до Вінниці загорівся!

Руслана
Теплицький район