А знаєте, діти, я більше нікому з вас не буду годити. Так, поїхала в аеропорт Бориспіль. А звідти — у Єгипет. На 20 днів. Так, не вам ключі від квартири залишила, а сусідці, щоб поливала вазони.
Не вважала за потрібне вас ставити до відома про свої плани. Бо знаю, що давно вже не займаю у вашому житті хоча б якесь місце.
Так, того ранку ти, донечко, разом з зятем привітали мене з днем народження і пообіцяли прийти увечері в гості. Ви навіть не уявляєте, як я зраділа! Я готувалася до цієї вечері, купила багато смачного, запросила і свою сусідку та подругу.
Не знаю, чому ви вирішили не прийти. Зібралися всі, крім вас. Ви навіть не потрудилися попередити, що не прийдете, а мобільні «поза зоною досяжності». Я місця собі не знаходила, а раптом з вами щось сталося?! Свято було зіпсоване. Але ви навіть не звернули уваги на таку дрібницю!
Прикро, Жанно, що доводиться нагадувати тобі, що виховувала тебе сама, відмовляючи собі у всьому. Так, ми не бідували, у мене гарна робота. Я дала тобі освіту, влаштувала твоє весілля, допомогла купити квартиру. Зізнаюся, що на той день народження не чекала від тебе подарунка, а сама готувала для вас гроші на автомобіль, який ви так хочете купити. Останньою краплею стало те, що зять сказав, що через годину заїде за тими грошима… Виходить, вас цікавлять тільки мої гроші?
Тоді я поїхала у першу-ліпшу туристичну агенцію і на ті гроші купила «гарячу» путівку до Єгипту.
Двадцять днів жила з вимкненим телефоном, старалась не думати про вас — надто тяжкими були для мене обpаза і неповага. Щоб час збігав швидше і щоб відволіктися від тяжких думок, їздила на екскурсії. Там пoзнaйoмилася з гідом Максимом Петровичем, який старший за мене на два роки. Він — вдівець, не мав дітей. У нас виявилось багато спільних інтересів, захоплень. Та й обоє ми були самотні. Отак і зблизилися. У Вінницю я повернулася не сама. І не через двадцять днів, а трохи пізніше: з Борисполя ми заїхали в Запоріжжя, де у Максима Петровича квартира, яку ми здали. Нам разом добpе! Нарешті я зрозуміла, як приємно, коли не тільки ти, а й про тебе хтось піклується.
Коли повернулась, ви налетіли на мене з докорами: мовляв, могла зателефонувати, щоб ми не хвилювались, та й гроші на авто були потрібні… Але мій чоловік дав їм зрозуміти, що я тепер під його захистом і він не дозволить підвищувати на мене голос.
Ви не оцінили мою жертовність, тому живіть, як хочеться і не розраховуйте на мене.
Олена ВОЗНЮК
