У молодого чоловіка залишились батьки та 2-річний син. Труну із героєм земляки зустрічали навколішки, зробивши довгий коридор до рідної хати.

А вже 27 вересня сотні людей проводжали Андрія в останню путь та ділились світлими спогадами про нього.

– Боєць раніше проходив службу у 26-й окремій артилерійський бригаді, брав участь в АТО, потім працював водієм відділення забезпечення Хмільницького районного військового комісаріату. Коли прийшла рознарядка їхати на передову, Андрій сам проявив ініціативу й був прикомандирований до 28-ої бригади. Недовго він пробув у зоні бойових дій, але проявив себе як мужній та порядний солдат, — каже волонтер з Хмільника Микола Михальнюк.

— Того вересневого дня під час виконання завдання йому в голову поцілив російський снайпер. Отримавши поранення, Андрій був ще живий, й останні 15 хвилин життя його тримав на руках побратим. Він і приїхав на похорон, не відходив від труни й плакав, наче дитина. Від тієї картини досі грудка в горлі, адже дуже болючі ці сльози українських воїнів.

За словами волонтера, в ті дні у Хмільницькому районі прощались з іншим бійцем — Володимиром із села Скаржинці. Чоловік потрапив у аварію на території гайсинської військової частини, де служив. Старший солдат-контрактник не впорався з керуванням військовим автомобілем «Урал» та скоїв зіткнення з бетонною електроопорою. Як наслідок, Володимир, який перебував у кузові автомобіля, загинув. До місця призначення він не доїхав 300 метрів…

Віталіна Володимирова