Найбільше дошкуляє робота кар’єру поблизу. Але якщо раніше з проблемами ще можна було якось миритися, то кілька років життя стало просто нестерпним. Про це вони написали у своєму листі до редакції.

“Про наші проблеми добре знають і місцеві, і районні чиновники. Але тут, видно, діє старе прислів’я: “Крук круку очі не виклює”. Колись вулиця Кар’єрна у Турбові була райською місциною, де росли ми, де живуть наші діти та онуки. За цей час кар’єр розрісся, до наших будинків найбільше метрів 500. До звуків його роботи ми вже звикли. Але екологія! Під час роботи кар’єру гранітна пилюка накриває наші будинки і всю городину суцільною сірою ковдрою. Дітям страшно давати ці ягоди, яблука та груші. Вдихати це повітря теж небезпечно, але нам не залишається нічого іншого. Два роки тому керівництво заводу в селищній раді дало нам чимало обі­цянок, сказали, що всі наші вимоги будуть виконані. Але все це були тільки слова, – йдеться зокрема в листі. – Ми змушені вікна постійно тримати закритими, білизну сушитися на­дворі вивішати неможливо. Вдень — спека, а вночі дуже гуркотить завод. Причому, страждаємо не тільки ми, а й сусідня Приборівка. Діти ходять дорогою, котра дуже небезпечна, бо вузька, тротуару немає, і людині важко розминутися з багатотонною фурою: або у корчі, або в урвище, бо іншого шляху немає. За прибутками ніхто людей не чує і не бачить. Тому якщо і цього разу нас проігнорують — ми готові перекрити дорогу.

Н. Кравченко, Ю. Ратманов, Т. Залевська, М. Соколов і ще 60 мешканців”

Поки добираємося на вули-          цю Кар’єрну, повз проїжджає з десяток фур, і на зубах хрустить пісок. На цьому кутку, крім кар’єру, досить активно працює ще два підприємства — каоліновий і пелетний заводи, котрі теж приємностей у сусідство не додають. Скаржитись на підприємства зібрався чи не увесь мікрорайон.

Ніна Кухарук колись працювала дозиметристом і переконана, що радіаційний фон тут завищений.

“Колись я поміряла радіацію – і прилад зашкалив! Але директор каолінового заводу (вже нині покійний) дуже просив, щоб я не піднімала паніку, — розповідає во­на. — Смерт­ність у нас тут дуже висока. Немає такої домівки, щоб хтось не помер…”

“Ці фури не їдуть, а летять! Каміння з кузова вилітає і може когось серйозно травмувати! З пелетного заводу теж возять великі тюки соломи. Коли дощ і болото — ще гірше”, – каже Анна Кравчук.

“Ще у 2013 році селищний голова підписав документ про порядок здійснення благоустрою території. Згідно з цим документом ми маємо право зупинити використання тієї дороги, бо воно проводиться з порушеннями. Чому б не розділити цю дорогу між трьома підприємствами, і вони б спільно її розширили, зробили освітлення і відремонтували? Завод і раніше працював, але ми його не чули так. Та й система зрошування працювала значно краще, ніж зараз. Мабуть, ніхто не хоче зайвих витрат. Ми живемо тут відірвані від центру, нас, мабуть, і за людей не вважають. Ми зверталися з листами у всі інстанції. Але там не потрудилися навіть відповідь нам прислати, — обурюється Людмила Дзюба. – Ми хочемо елементарної поваги. Чому ми маємо ковтати пилюку, заробляти різні хвороби і ризикувати життям, йдучи по аварійній дорозі, а підприємства податки платять до інших міст? Так несправедливо!”

– Стосунки з місцевими мешканцями іноді у нас напружені, це справді так. Але ми намагаємося не загострювати конфлікти і по можливості вирішувати проблеми, – вже згодом пояснюватиме виконуючий обов’яз­ки начальника під­приємства “Вінницький спец­кар’єр” Олег Козинець.

— Виходить так, що кар’єр серед цих підприємств – крайня точка, тому найбільше ображаються чомусь на нас. Два підприємства теж користуються тією дорогою, але жодного разу її не поливають і не розчищають від снігу. Щодо зрошення, то три роки тому його взагалі не було. А тепер все є. Можливо, не все ідеально, бо автомобіль насправді відновлений і переобладнаний бензовоз, довго стояв у гаражі розібраний і далеко не має права їхати, але все ж у скільки годин мешканцям буде зручно, у стільки й будемо поливати. Протягом року на зрошення підприємство витратило більше 140 тисяч гривень. З приводу радіації, то проблема не настільки критична, як здається турбівчанам. Нещодавно приїжджали незалежні фахівці, котрі два тижні робили заміри, і виявилося, що радіа­ційний фон у нормі.

Того ж дня дорогу на мікрорайоні у Турбові полили. Чи надовго вистачить обіцянок керівництва — час покаже.