Хвилиною мовчання, лампадками та молитвою рідні та нацгвардійці днями вшанували пам’ять Сергія Дерена із Русави Ямпільського району. Життя бійця із частини 3008 обірвалось рівно п’ять років тому. Солдат Дерен загинув під час чергової ротації, так званого перемир’я.

Той осінній ранок розпочався з інтенсивної артилерій­ської канонади та поодиноких вибухів. Терористи обстріляли блокпост з мінометів у селищі Виноградне під Ма­­ріуполем, де чергував стрілець. Він стрибнув у бліндаж, туди ж залетіла міна. Осколки ворожого снаряду потрапили Сергію в голову, навіть шолом не врятував життя…

Сергій ще в школі не приховував, що хоче стати професійним війсь­ковим, тренувався для цього, займався спортом.

– Мав спокійну вдачу, радував хорошими оцінками, завжди допомагав та любив займатись різьбою. Навіть не мала за що з ним сваритися. А ще часто дякував за те, що дала йому життя, адже це найдорожче. Після школи син закінчив училище у Мазурівці на оператора комп’ютерного набору та бухгалтерський облік. Тоді підписав контракт з частиною 3008 та став нацгвардійцем. Йому було всього 20 років, й він був наймолодшим серед побратимів. Армія йому подобалась, та й мій син не з таких, хто б спокійно лежав на дивані та споглядав, що відбувається у країні. Вперше у зону АТО Сергій потрапив навесні 2014 року, потім були ще дві ротації. Остання — під Маріуполем. Ми часто спілкувались, й син не приховував, що мріє про родину та сина, якому би дістав зірочку з неба. А я бачила нехороші сни й турбувалась. Та Сергій лиш усміхався зі словами: »Я ж у тебе народився у сорочці, все буде добре», — зі слізьми каже мама Людмила Дерен. — Знаєте, коли мені повідомили, що син загинув, у мене всередині все обірвалось…

Після втрати сина у матері так і не загоїлись рани на серці. Після цих 5 років сліз та болю Людмила Дерен хоче повернутись до життя. Це дуже важко, адже її Сергій постійно перед очима, жінка почала хворіти й себе не шкодує. Її чоловік, який свого часу теж служив й отримав у Попасній контузію, зараз вдома, має групу інвалідності. Молодша донька Оля закінчує школу й мріє бути військовою. Інші двоє дітей вже мають свої родини. Підтримують сім’ю загиблого героя рідні, близькі та військова частина.

«Побратими сина постійно до мене телефонують, вітають. Навіть ті, хто вже звільнився зі служби. Допомогли встановити йому пам’ятник, залишили на ньому вірш. І ось на роковини вони знову приїхали із синьо-жовтими квітками та стрічками. Ви б бачили, як вони братались між собою, які дружні… Зайшли до веранди — а я від­разу плакати. Один з воїнів обій­няв мене та каже: «Мамо, не плачте… Ви втратили сина. Але подивіться — у вас ціле подвір’я синів».

Іменем Сергія Дерена назвали вулицю у рідному селі. А у школі, де навчався нацгвардієць Сергій Дерен, до п’ятих роковин його загибелі встановили пам’ятну дошку.

Вікторія Снігур

«Мамо, не плачте... Ви втратили сина. Але подивіться — у вас ціле подвір'я синів»
Побратими вшанували Сергія на роковини загибелі
«Мамо, не плачте... Ви втратили сина. Але подивіться — у вас ціле подвір'я синів»
Дошка на честь героя у рідній школі