Минулого тижня у селі Жадани Іллінецького району попрощались із 45-річним Петром Борейком. Його життя обірвав трагічний випадок…

– У Петра були золоті руки, тож недарма керівник місцевого сільгосппідприємства називав його одним з найкращих трактористів. Власної родини не встиг створити, мешкав з мамою та вітчимом, — розповіли односельчани чоловіка. — Спокійний, врівноважений та порядний – все це про нашого Петю. З війни повернувся не озлобленим, відразу повернувся на улюблену роботу й всіляко допомагав рідним.

Того осіннього дня чоловік разом із вітчимом проводили чистку труби каналізаційного колодязя. Та раптом Петру стало зле, він отруївся. Родич зумів врятуватись й мерщій став благати сусідів допомогти. До приїзду «швидкої» всі рятували демобілізованого, робили штучне дихання, але медики констатували смерть. Прощались із Петром Борейком всім селом, труну два кілометри до кладовища несли побратими. Попереду коровай та гільце… Матір Любов Іванівна щодня ходить на могилу сина, рідна сестра теж важко переносить втрату.

Микола Стельмащук, який очолює спілку учасників АТО в Іллінецькому районі, згадує про загиблого тільки хороші моменти.

– Ми не лише товаришували, а й родом з одного села. Петро пішов захищати наш мир та спокій під час третьої хвилі мобілізації. Служив у 72-й механізованій бригаді в танковій роті на посаді водія-механіка. Його командиром був легендарний Андрій Кизило, який у 21 рік загинув від осколкового поранення під час бою з російськими військами у Авдіївці. Й ще коли він був живим, зробив запис у військовий квиток нашого земляка про проявлену мужність та героїзм при взятті висоти у районі Гранітного. Згодом ми допомагали Петі з оформленням УБД та документами на заслужену нагороду. Але чомусь він так її і не отримав… Сподіваюсь, що все ж ця несправедливість буде виправлена, хоч вже посмертно.

Вікторія Снігур