В нічних обіймах дощик стукотів,
Вичитував душевні мемуари.
Мелодією наших почуттів
Він укривав самотні тротуари.
І крапельки осінньої води
Дрімали у моїх блідих долонях.
Лишаючи проникливі сліди,
Дощ грався на гарячих мокрих скронях.
І вправно із душі він проганяв
Всі спогади, присвячені коханню,
Повитому в плеядах ніжних трав,
Про зустріч нашу, першу і останню.

Мар’яна Заглада