Цю багатодітну родину не   покажуть по телевізору як приклад для наслідування. Про такі випадки не дуже люблять розповідати на загал, але мовчання не вирішує проблем… А про те, що у таких сімей проблеми є, і вони дуже серйозні, вирішило розповісти подружжя, яке нещодавно взяло опіку над дітьми своєї сусідки-алкоголічки.

– У нас є рідні діти, але вони повиростали, стали студентами і роз’їхалися. Ми з дружиною нудьгували-нудьгували і вирішили усиновити ще хлопчика чи дівчинку, або навіть двох діток. Город є, садок гарний! Усе родить! Повний погріб овочів-фруктів! Господарство велике, своє яйце, молочко, м’ясце — можна роту солдатів прогодувати, не те що двох діток, — каже голова сімейства Олександр (ім’я з етнічних міркувань змінено). — Поки подавали документи у соціальну службу, доля підкинула цікавий випадок. Нашу сусідку та її чоловіка заарештувала поліція – зловили на крадіжці – і тепер цим двом світить в’язниця. Сім’я дуже неблагополучна, не раз їх односельчани звинувачували у пограбуваннях, кажуть, вони «чистили» хати, а бувало на промисли й дітей своїх брали… Сусідка любила випити, часто у неї гульки в хаті чутно, на ніч то одного, то іншого чоловіка залишала, тому де там чиї сини і доньки – важко було розібратись. А діток аж четверо!!! Двоє вже школярі, а двоє ще зовсім маленькі.

І ось коли потрапила горе-мама до в’язниці, суд позбавив її материнських прав, а дітей відправили до сиротинця.

Коли ми почали у базі шукати діток для всиновлення, нам одразу запропонували цих четверо. Дружина спочатку пручалася, бо ми ж думали лише про одного-двох. А головне, що ми знали їхню біологічну маму, боялися, що гени дадуть про себе знати і ми не справимося із малолітніми алкашами та злодюжками. Нас у соцслужбі переконали, що правильне виховання усе виправить і у нас будуть слухняні помічники. Ми й повірили у цю казочку…

– Перший день, як ми їх забрали до себе, можна порівняти з апокаліпсисом, — долучається до розмови мама Галина. — Діти все ламали, навмисно чи ні, важко було здогадатися… За столом вони не визнавали ні ложок, ні вилок, ні тарілок… Все руками… Руки витирали об свій одяг, волосся, розмазували рештки їжі по обличчю, голові… На це страшно було дивитися…

У кімнатах, які ми їм підготували, одразу виламали замки, зірвали штори… Для молодших накупили іграшок, але вони не мали уявлення, що це і як ними гратися… Ми намагалися з ними сісти поговорити, але старші лише матюкалися, а малі — мукали, бо говорити не вміли…

Вкласти спати було ще важче. Я почала читати молодшим книжечку, а вони вирвали її у мене з рук і на шматки порвали. Питаю старших, як мама заколисувала малюків, а вони мені страшилки розповідають: «Як-як? Мама вилазила на дядька Едіка, скакала на ньому… Ліжко гойдалося – і малі засипали…» Тут у мене почалася істерика, і я готова була одразу завезти їх туди, де ми їх взяли…

Зупинив дружину чоловік. Йому просто соромно було перед працівниками соцслужби.

– Нас засміяли б, мовляв, взяли іграшки, погралися і назад в магазин… А ще просто гидко було пояснювати, що за цих декілька днів побачили, напевно, усі пози з Камасутри… Діти щовечора демонстрували, що їхня мама з дядями у них на очах витворяли… Тому мусимо терпіти і намагаємося чотирьох чортенят на людську подобу перетворити.

За тиждень вони нам ледь хату не спалили, собаку отруїли миш’яком, котенят в сусідній криниці втопили… Наші родичі дивляться на усе це і біля скроні пальцем крутять, що ми ненормальні… Старші наші біологічні діти поставили ультиматум, що не приїдуть додому, поки ми не позбудемося цих виродків…

Як не день, то ці четверо щось накоять… Нерви не за­лізні… Тут два варіанти ми поки бачимо — або їх у клітку залізну, або нас у «дурку»… — не стримують емоцій батьки-усиновлювачі.

Галина та Олександр зізнаються, що виявилися зо­всім не готовими до таких важких дітей і усіх труднощів виховання. Найбільше подружжя чекає поради від інших батьків-опікунів чи тих, хто всиновлював двох і більше дітей.

Тому якщо у вас є позитивний досвід, приклад виховання колишніх інтернатівців чи дітей з неблагополучних сімей, пишіть нам у редакцію, а ми розповімо про вашу дружну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу на сторінках нашої газети. Можливо, саме ваша історія стане посібником для початківців у такій благородній справі!

Каріна МАЄВСЬКА