Перед цим була відхилена позовна заява священника УПЦ МП Віталія Недипіча у Літинському районному суді, потім — самовідвід судді, на якого, кажуть, натиснули… Тепер за розгляд справи про визнання зборів релігійної громади села Пеньківки недійсними взявся Хмільницький районний суд в особі судді Ольги Гончарук-Алефанової.
Напередодні підготовчого судового засідання у Пеньківці почали розганяти різні провокативні чутки, мовляв, можуть прибути ті ж браві хлопці під керівництвом тренера місцевої секції тхе-кван-до і депутата Літинської селищної ради Дмитра Расторгуєва, котрі вже побували у Пеньківці влітку. Тож на допомогу відповідачам (Івану Коломійцю, вчителю історії, котрий був головою зборів, та Наталі Інкляуз, працівниці «АВІС-Аква», секретарю тих зборів) громада прислала до суду у Хмільнику свою дуже активну групу підтримки. Та позивачі прибули до суду самі і були дуже небагатослівними, зате наполягали на своєму. На судове засідання з’явився і керівник управління у справі національностей та релігій ОДА Ігор Салецький, котрого суддя Ольга Гончарук-Алефанова залучила як третю сторону на боці відповідачів, задовольнивши відповідне клопотання адвоката Сніжани Чубенко. Той самий, котрого руками поліції прихильники Московського патріархату нещодавно марно намагалися усунути з посади хоча б на 2 місяці.
Вже після завершення судового засідання Ігор Салецький прокоментував останні події на релігійному фронті Вінниччини так:
– Клопотання слідчої головного управління поліції щодо відсторонення мене від посади, на мою думку, й було спрямоване на те, щоб усунути мене від розгляду таких справ, щоб управління не могло відстоювати позицію державного органу у прийнятті тих чи інших рішень. Суди залучають управління до розгляду справ за такими позовами членів релігійних громад УПЦ МП цілком закономірно. Пеньківка ще у лютому прийняла зміни про зміну підлеглості. Всі документи зібрані у повному обсязі. Але члени релігійної громади УПЦ МП взялися оскаржувати рішення загальних зборів. Більше того, вони привозять сторонніх осіб до Пеньківки, котрі перешкоджають релігійній громаді ПЦУ проводити богослужіння у своєму храмі. Ці люди збудували самі церкву у 90 роках. Прикро, що тепер вони не можуть проводити там богослужіння.
– Я був постійним парафіянином Православної церкви Московського патріархату. Мені було важко перейти до української церкви. Але обставини змусили. Перша причина — війна. Друга — те, що наш священник вчинив несправедливо по відношенню до простих людей, — розповів парафіянин ПЦУ Іван Сівніцький. — Дев’ять місяців ми боремося за те, щоб нашу громаду зареєстрували, і молимося під відкритим небом, бо батюшка замкнув церкву, котру ми будували власними руками, і захищається від нас «тітушками». Ми пропонували їм почергове богослужіння, але вони на це не погодилися. Священник маніпулює почуттями віруючих і розпалює релігійну ворожнечу між односельцями, називаючи нас розкольниками, сатаністами та відступниками.
– Нас звинуватили у тому, що це було рішення не релігійної, а територіальної громади. І всі наші старання — неправильні і протизаконні. Але ж священник Віталій Недипіч просто відмовився прийти на ті збори, хоча ми його запрошували. А потім біля церкви з’явилися спортивні хлопці, котрі сказали, що приїхали сюди причащатися і сповідатися. Усі 40 чоловік! І не пустили нас до храму, почали ображати, — пригадує Тетяна Дідусенко. — Як це так, щоб в Україні не було української церкви? Не хочемо, щоб у Пеньківці був осередок «руського міра»!
Іван Коломієць, котрий тоді головував на зборах, розповів: «Це щастя, що нам вдалося уникнути конфлікту. Ми покликали поліцію, але стражі порядку в суперечки не встрявали, стояли збоку і тільки спостерігали. Ці спортсмени роз’їжджають по всій області. Ніхто з них жодного відношення до нашого села не має. Вони поводять себе брутально, приїхали з тим, щоб спровокувати бійку, бо хтось вигукував: «Бити по команді!» Вони сиділи у церкві всередині. А коли люди прийшли на подвір’я, вони по команді вибігли надвір».
– Це неприпустимо, що на шостий рік війни ми у своєму селі маємо осередок московської влади. В поліції сказали, що ці хлопці мають право зайти у будь-яку церкву. Та що там казати! На території обласної поліції є церква. Ми попросилися, щоб нас впустили туди помолитися, але нам відмовили, мовляв, права не маєте… Ми передали звернення начальнику поліції Юрію Педосу, але потім приїхав до мене дільничний, розбиратися, — каже Олена Бобрук.
Сніжана Чубенко, адвокат, котра захищає права громад ПЦУ в судах, ділиться своїми думками:
– Тридцять судових позовів з Вінниччини перебувають на різних етапах судового розгляду. Ситуації дуже схожі, і водночас кожна по-своєму драматична. Я переконана, що ті гастролери біля церков у селах Вінниччини працюють не за «спасибі» і така допомога добре оплачувана. Обурює позиція поліції! Поліція діє однозначно, лобіюючи інтереси Московського патріархату. Мені стало відомо з неофіційних джерел, що священник Московського патріархату, котрий проводить служби у храмі на території поліції, отримує зарплату з Головного управління Національної поліції. І це триває вже 4 роки. Якщо це справді так, то, виявляється, поліція України в умовах війни, біди і горя та сліз українців годує московського попа з бюджету держави, і реакція має бути відповідною. Цю інформацію ми виклали в заяві до керівника поліції і нині перевіряємо її достовірність. Як діє поліція? В селі Гурівці люди вирішили приєднатися до ПЦУ, але громада ще не зареєстрована. Храм зачинили до тих пір, поки все не вирішиться законно. Але потім поліція порушила проти громади ПЦУ справу, що нібито вони зачинили церкву незаконно. В Луці-Мелешківській аналогічна ситуація. Храм зачинили. Громада зареєстрована, право власності на церкву — за релігійною грмадою, всі документи є. Московські прихильники: священник з гастролерами і нечисленими прихильниками МП зривають бокові двері і заходять до церкви. А поліція каже, що вони мали право! Як це назвати?
Попереду у громади ПЦУ з Пеньківки – тривалі судові баталії Але люди дуже сподіваються на справедливість правосуддя.
