Автор ідеї, режисер та виконавиця головної ролі – народна артистка України Ірина Швець. Все було по-сучасному, але з тим же трепетом, з тією ж душею, як і в 1943-му році, коли “Наймичка” вперше побачила світ під час Другої світової війни.

– Прощай, мій сину! – ридає дівчина, кладучи своє немовля біля чужого тину.

Але комусь горе і сльози, а комусь талан і доля! Як зраділи бездітні хуторяни Настя (Марія Червоній) і Трохим (Йосип Машталяр) знайденому синочку Марку, як виспівували йому “Зайчика”. А виріс – оженили хлопця. Українською мелодикою пронизані пісні бояр і світилок у виконанні Подільского камерного хору “Леонтович-капела” під керівництвом Ольги Бабошиної: “Щоб ви нас згадали, добрий вечір сказали!”. Обряд із гільцем, з короваєм , з весільними піснями нареченого Марка (Володимир Полторацький) і нареченої Катерини (Наталя Лановенко-Мельник) сприймається дуже позитивно, на одному диханні.

Протягом динамічного дійства на очах міняється Ірина Швець – спочатку тендітна дівчина, потім білолиця молодиця, а у фіналі – змарніла жінка у чорній хустині. Не тільки голосом вона скорила глядачів, але й високою акторською майстерністю.

Ще однією активною “дійовою особою” опери був симфонічний оркестр філармонії (художній керівник заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков, головний диригент Василь Журбенко). Образним фоном “Наймички” стали фотографії подільського села, які належать народному художнику України Володимиру Козюку.

Цього дня на сцені Вінницької обласної філармонії відбулось тріумфальне відродження української класики, повернення до тієї “золотої доби”, яка подарувала світу шедеври українських митців.