Птахи, яких називають символами мудрості, залюбки ласують м’ясом, беручи їжу прямо з рук.

– Я з дитинства дуже люблю усе живе — птахів, тварин, комах… А завдяки моєму чоловікові дитячі мрії і власна мініферма стали реальністю. Почалося все зі звичайних сов. В одній із груп у Вайбері прочитала повідомлення від вінничанина про гніздо, яке потрапило у буревій та розбилося. Двоє пташенят залишилось живими. Хлопець тримав їх у квартирі та годував яловичиною, але довго б вони не протягнули на такому харчуванні — атрофувалась би печінка. Мені стало шкода малих, і я вирішила їх реабілітувати й потім випустити.

Але вони настільки стали ручними у попереднього господаря, що цього робити вже не можна було, бо птахи не вміли полювати й у дикій природі просто не вижили б. Тож досі мешкають у нашій родині. Мені настільки сподобалось спілкування з совами, що я вирішила придбати інший вид — сипух. Вони не з нашої фауни, а з арабських країн та мають пустельне забарвлення, щоб краще маскуватись. У деяких регіонах України, де тепліше, такі теж є, але їх­нє пір’я зов­сім іншого кольору. На Вінниччині їх ще не було помічено, — розповідає Лідія Чорна. – Свою пару сов я у Стрижавку привезла із столичного розплідника. Вважаю, що кожна тваринка повинна дати потомство.

Поки що совенята ма­лі, тож живуть у невеличкій кліт­ці, але плануємо побудувати просторий вольєр. Їм потрібна температура не нижче десяти градусів тепла. Їдять тільки з моїх рук.

Спеціально для сов я придбала декоративних мишок і, оскільки розводжу перепілок, в мене завжди є вибракування, яке перепадає совам. Сипухи дуже спокійні та комунікабельні, з ними потрібно спілкуватись. Мої улюбленці вже мають імена з грецької міфології – Аїд та Артеміда.

Вікторія Снігур