Але вийти на море вінницька заробітчанка може буквально кілька разів за весь курортний сезон! Бо роками вона має один-єдиний вихідний — у неділю, коли в тіні пляжних пальм у районі Паліо Фаліро збираються українки зі всіх Афін… Впізнаєш їх по рідній мові, по справжніх голубцях на столі та дружньому «Слава Україні!» за півтори тисячі кілометрів від батьківщини…
Саме тут ми зустріли нашу землячку Марину, яка не бачила «живого вінничанина» вже 5 років…
– Ви з Вінниці? Я колись мала хату і родину під Калинівкою… Мала, бо з цими заробітками все пішло в минуле, і тепер я вже і не в Україні та й не в Греції! Я в «сірій», нейтральній зоні життя після 20 років заробітків… Додому вже немає до кого, і тут я не своя! — розповіла Марина. — За ці роки я вже на нормальну грецьку пенсію заробила би, але ми для них «чорні люди» — трударі. Тому їхні пенсіонери лежать щодня на пляжі із газеткою та келихом вина… І вони ще жаліються на кризу, на малі пенсії та великі ціни! А ми, українки, не просто працюємо, а пашемо, як «коні»! Не хочу матюкатись, але з приводу роботи і зарплат одна нецензурщина… Бо насправді греки — скупердяї!
– Це як?
– Бо раніше нам платили по 1500 євро… Із них можна було по 300-400 євро висилати додому щомісяця, наймати нормальне житло, їсти-пити і не ходити в «секонді»… Але роками по всій Греції, а особливо у великих містах, запустили цю «печальку» про кризу, «всім важко» і «треба затягнути паски»… Але паски вони затягують нам! А самі ходять на роботу о 10.00, влітку всі мають «бім-бім» — сієсту із опівдня до третьої та особливо не напрягаються. І вже платять не півтори, а тисячу євро! Фактично кожній жінці тут із нашої «тусовки» зарплату зрізали за останні роки… А гроші за наймані квартири, навпаки, набавляють, бо китайці, німці та багаті росіяни скуповують квартири в Афінах, як пиріжки на вокзалі в Жмеринці. І знаєте, для чого скуповують? Щоб вкласти гроші та закрити на рік до чергової відпуски, бо їм гроші нікуди дівати… А ми ці квартири прибираємо і дивимось новини з України, яке «бл…во» там робиться…
– І як вам це «бл…во»?
– Ми за Зе не голосували, бо майже ніхто тут офіційно не зареєстрований… Обіцянок було багато, але ж миру і роботи в селах та райцентрах так і немає! Тому ми тут, і додому на Різдво поїдуть одиниці, у кого порядок із документами. Ми «вкалуємо», як рабині, та просто тихо пересилаємо додому гроші. Кажуть, 6 мільярдів доларів заробітчани переслали вже цього року! А 18 млрд — минулого. Ось хто «інвестори» і «спонсори»! Я за кордоном вже 20 років і не бачу просвіту в Україні… Нас тиснуть зі всіх боків, землю забирають, людей вбивають і мову нищать… Тому тут, на пляжі серед своїх, є правило — всі ми розмовляємо лише українською! Навіть ті дівчата, хто вдома «кацапив»… Це наш код!
– Ви думали про повернення до Вінниці?
– Кілька разів було, але вже минулось… Чоловік пішов до другої, син виріс, одружився і сам вже на заробітках на «фурі» в Польщі… Батьки — давно на цвинтарі, хата стоїть пусткою, город сусіди обробляють. То куди ж мені їхати? Тим більше, що я звикла, мову і всі їхні грецькі «штучки» вже знаю, клімат тут хороший для здоров’я… Хоча син Коля мені не раз вже дзвонив на Вайбер і просив переїхати до нього в Польщу. Каже, поляки вже платять не менше за греків, додому там ближче, наших — більше і таки ми — одна родина! Я думаю над цим, бо ностальгію ніякими оливками та найкращими грецькими винами не переб’єш… І на могилах батьків у селі давно не була. Але мама приходить до мене у снах, і ми з нею відверто говоримо про все. Як ось із вами… Чи дівчатами на пляжі, коли збираємось по неділях після церкви…
– Марино, що таке для вас, українки, щастя тепер, після 20 років за чужині?
– Як не дивно, але тут я відчула себе сильною жінкою… Коли змогла себе поставити на роботі, коли буквально «вибила» своєю наполегливістю собі чистішу посаду, коли роками утримувала на своїх плечах двох мужиків — сина і вже колишнього чоловіка. Коли пережила зраду і вирішила жити для себе. Коли ми із дівчатами збирали на АТО гроші у церкві та через соцмережі в українській спільноті по Афінах та всій Греції… Знаєте, я вірю в Бога, я молилась за Україну тут в усіх головних храмах… І тому знаю та вірю, що Господь заступиться за Україну, за її синів та дочок на фронті… Та кожного українця у світі. Дякую, що ви мне вислухали. Дякую за звісточку із дому. Бережіть своїх дітей та нашу Україну!
