Хто вмить може змусити Вінниччину замерзати в темноті і без води?

Сьогодні, в час нагнітання теми приватизації стратегічного напрямку України — прихватизації землі 213000 га в одні (олігархічні) руки, дуже цікаво буде прослідкувати іншу педальну тему України — прихватизацію (назвати це приватизацією просто рука не повертається — авт.) промисловості України. Зокрема її енергетичної галузі.

Якому варіату прийшло в голову ось так продати і стратегічні енергетичні об’єкти в одні руки — дуже повчальна сьогодні тема. Бо майже все життя ваша і моя вода, світло, опалення, замерзання чи незамерзання нас і наших дітей у прямому смислі цього слова залежить від волі ОДНОГО ОЛІГАРХА. Якщо наголосити ще, що він не український, а іноземний — стає зовсім не смішно! А якщо додати те, що він РО­СІЙСЬКИЙ, представник країни агресора, яка воює 5 років з Україною, — стає страшно! Бо ж це потенціальна загроза! Один наказ — і колапс, принаймні для Вінницької і Хмельницької областей, бо ж саме у нас таке обленерго!

Ще з початку війни активісти Вінниччини ставили резонне запитання: чому досі стратегічними підприємствами в Україні володіють російські олігархи? Ну, це якби, наприклад, соратники Гітлера — Геббельс чи Герінг — мали такі за Сталіна.

Здогадуєтесь, що із ними зробили б?

А у нас працювали і працюють і навіть клерки олігархів. І мають, за мірками Вінниці, космічні зарплати на наших тарифах. Бо ж монополісти! Принаймні роками говорять про зарплату генерального директора обленерго А. Поліщука, інших місцевих керівників.

Кажуть, вона доходить до 200000 щомісячно. А ще натякають на інші потоки «за підключки», «вати», «кіловати»! Одним словом, райське життя. І тривало б так далі, якби не скандал із «Водоканалом». Бо ж саме через його борги перед обленерго став загрожувати колапс без води сотням тисяч вінничан, зупинку бізнесу і роботи усіх установ — державних і приватних.

Ось тоді і почали вже й рядові вінничани вникати в проблему. І громадські активісти — «бити на сполох». Мабуть, вперше у вчорашніх соратників — гендиректора та депутата облради Андрія Поліщука та мера міста Сергія Моргунова із підлеглими йому службами виник конфлікт. Спочатку «Вінницяобленерго» поставило ультиматум: або погашення боргів — або відключення «Водоканалу» від електрики, а, отже, всього міста від води… Реакція не забарилась — мер написав відкрите звернення на своїй сторінці у соцмережах — мотив один — так партнери не вчиняють — дають від­термінуван­ня, сідають за стіл переговорів. Далі під­ключався нацкорпус із Вер­бецьким із своїми ультиматумами — не буде світла — не буде самого енерго. Бо воно не побудоване — а всього лиш забране у вінничан, народу, який ці блага створив. Активісти вже встигли навіть свинячу голову завезти гендиректору По­ліщуку до будинку у Шкуринцях — мовляв, вчиняє по-свинськи.

Але, виявляється, такий поспіх — в іншій причині: катастрофічно потрібні гроші, бо бізнес-імперія російського олігарха падає! Щоб її врятувати, Григоришин позичив чималі кошти у на той час президента Порошенка. І він тепер за них хоче відібрати «Вінницяобленерго». Але воно може потрапити як йому, так й іншим ро­сійсько-українським олігархам. Наприклад, тому ж покровителю Московського патріархату в Україні Новинському. Вже відомо, що «Енергетичний стандарт» Костянтина Григоришина втратив контроль над двома ключовими активами — Сумським НПО ім. Фрунзе і «Харьковоблэнерго». Вони стали власністю російського мільярдера Володимира Лук’яненка і його партнера Вадима Новинського. Цікаво, що Володимир Лук’яненко — це син відомого українського «червоного» директора того самого Сумського комбінату.

Вихід цих під­приємств з-під контролю Григоришина є наслідком його програшу опонентам у Лондонському арбітражі, на кону якого стояло 300 млн дол.

– Однак це не всі втрати бізнесмена. Скоро ряди «Енергостандарту» може залишити ще кілька великих проєктів на чолі з «Вінницяобл­енерго».

Їх новий потенційний власник — структури Петра Порошенка. П’ять років тому він позичив Григоришину, кажуть, 90 млн. А зараз вимагає їх оплати переданими в заставу корпоративними правами, — кажуть аналітики.

А що відомо про цей борг Григоришина перед Порошенком — бо ж не просто так відомий своєю скупістю президент з доброї волі позичає російському олігарху, до речі, у час російсько-української війни, десятки мільйонів доларів?!

До того як стати президентом у 2014 році, Порошенко був у хороших стосунках з Григоришиним. У партнерів був ряд спільних бізнес-проєктів.

Серед них — Севастопольський морський завод, інші проєкти. А вже після програшу Григоришина 300 млн у суді Лондона Лук’яненку Порошенко різко став вимагати свою частку. І в першу чергу дерти є що — 50 відсотків «Вінницяобленерго».

Зараз цим пакетом володіє контрольоване Григоришиним ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання» (ЛЕО), але доля цих акцій висить на волосині.

Їх заставодержателем є компанія Linquist Services Limited (Британські Віргінські острови), розсекречене ПОВІДОМЛЕННЯ про яку стало інформаційною бомбою, бо Al Jazeera приписала її Петру Порошенку та ще й створення – під час Іловайського котла.

«Умовами договору застави передбачено право заставодержателя самостійно, в односторонньому порядку, зробити стягнення на предмет застави (50% акцій «Вінницяобленерго», — ЕП)», — йдеться у договорі.

«А зараз у нас всі тільки і говорять про те, що він хоче «забрати» Вінницю», — кажуть представники обленерго.

Тут ще одна важлива деталь.

П’ять років тому фірма ICU близького йому Макара Пасенюка купила 25% «Вінницяобленерго».

Перехід у влас­ність Порошенка 50% акцій Григоришина дозволить експрезиденту встановити повний контроль над компанією. Тому ВІН і прагне забрати «Вінницяобленерго» якомога швидше.

Щоб не допустити такого розвитку подій, в «Енергетичному стандарті» займаються формуванням оборонної стратегії.

Кілька тижнів тому «Луганське енергетичне об’єднання», що володіє в інтересах Григоришина 50% акцій «Вінницяобленерго», запустило процедуру свого банкрутства.

Днями почалася реалізація другої частини плану: в рамках цього процесу Господарський суд Луганської області заарештував «вінницькі» акції.

Таким чином, Порошенко не може швидко матеріалізувати своє право на стягнення предмета застави. Якщо ж він піде по шляху Лук’яненка, домігшись арешту корпоративних прав Григоришина, у останнього не залишиться іншого вибору, окрім як вчергове розрахуватися активами.

У цьому випадку від «Енергетичного стандарту» залишаться ріжки та ніжки: збанкрутують «Запоріжтрансформатор» з 250 млн дол. прострочених боргів і міноритарні пакети акцій обленерго з Тернополя, Запоріжжя, Полтави, Чернігова та Сум, якими він володіє у партнерстві з Ігорем Коломойським.

Як вам такі фі­нансові бізнес-розборки, новоявлені олігархи, президенти із офшорами?.. А якихось кілька десятків років тому це все було нашим, народним, вінницьким.

І найцікавіше — не позаду, а попереду, бо ж Вінниця і область має вибирати між молотом і наковальнею. В одному випадку — продовження ро­сійського сліду під час окупації. В іншому — розборки тепер уже ворогів — команди Моргунова-Гройсмана — Порошенка-По­ліщука. Бо ж саме гендиректор досі є членом команди — 4 роки був у фракції БПП. І засвіченому депутату-гендиректору Андрію Поліщуку робити шпагат між Порошенком і тепер уже його опонентом Григоришиним чи наступниками його енергоімперії більше навряд чи вдасться.

А вони за будь-яких обставин змушуватимуть «видавлювати» із Вінниці борги, а може, навіть давити цим на болючі мозолі місцевій владі, щоб взяти реванш на виборах! Цікаве і парадоксальне, як бачите, не позаду, а лише попереду. І заручники ми — український народ! Вінничани, які не перестають дивуватись: як це все переничкувалось із народних в інші руки — які — читай вище. Попереду — земля! Думайте!

Тетяна КВАСЮК