Фізичній формі 76-річного Івана Шевченка з Корделівки Калинівського району може позаздрити навіть молодь. Адже він зовсім не виглядає на свій вік й прямо переді мною без проблем віджимається на пальцях, стоїть на голові та демонструє йогівські пози.

До активного способу життя чоловіка привела важка хвороба, але завдяки спорту останні двадцять років він взагалі не ходить до лікарні та викинув свою аптечку.

– Школу життя я пройшов ще замолоду, коли служив у Тихоокеанському флоті на Далекому Сході. За спиною — Китай та Японія. Там захопився буддизмом та раджа-йогою, кіокушинкай карате, опанував медитацію. Крім того, нас готували як розвідників, тому довелось вивчити прийоми самооборони. Мій полковник повторював, що будь-який пра­цівник розвідувального управ­ління у сто разів сильніший чемпіона, — каже Іван Шевченко. — Після звільнення зі служби закінчив будівельний технікум, працював майстром, тоді виконробом — інженером. Зводили цукрові заводи, зерносховища, ферми, гаражі. Доводилось керувати 70-ма людьми, які не завжди чесно виконували роботу, інколи крали, тож добряче я нервував. З роботи йшов пізно, вже було не до спорту.

Але двадцять років тому все перекреслила онкохвороба. Переніс дві важкі операції й навіть знаю, що таке клінічна смерть. Дивом з того світу мене витягнули медики, кілька тижнів я не міг нічого їсти. Після виписки важив 47 кілограмів, наче з хреста зняли. Відчував себе старим дідом, бо ледь пересувався. Я розумів: якщо так буде далі, скоро помру. Помаленько почав бігати. А неподалік мого будинку ліс, тож із колод змайстрував собі штангу та підіймав. Взявся вчити вправи-асани із раджа-йоги. Найважче було оволоді­ти «маюрсаною», де потрібно тримати своє тіло на руках паралельно землі.

Опанував японську методику шиатцу, яка передбачає, що можна собі самому допомогти. Наприклад, кожен палець на руці відповідає за певний орган: мізинець за серце, великий — за голову. Отже, коли щось болить, слід натиснути на спеціальні точки. За кілька років я помітив, що почуваюсь набагато краще.

Пенсіонер завжди проки- дається раненько. Після того біжить вздовж села 5 кілометрів.

– Спочатку люди мені вслід крутили пальцем та вважали дивакуватим. Але я відповідав, що нема чого сміятись, бо ж до більшості моїх ровесників рідні вже квіти на могили носять. З часом односельчани стали мене розуміти. Я завжди в русі, їду велосипедом дрова заготовляти, рубаю їх, сам перекопав город. Часто роблю ванну з хвоєю. Це чудово допомагає суглобам, при ревматизмі та подагрі. Готую чай з сушених верхівок дикої ожини, малини та суниці. В їжі не перебираю. Вже не одне десятиліття тримаю вагу 62,5 кілограма.

Сам себе Іван Шевченко називає «мільйонером», але це точно не пов’язано з матеріальним становищем.

– Я багатий, бо маю здоров’я й маю змогу займатись тим, що люблю. Аби допомагати іншим, безкоштовно проводжу лекції школярам та студентам. Показую все на практиці. Стійку на голові змогли повторити лише двоє молодих хлопців в області, тому є над чим працювати. Вправа складна й категорично заборонена тим, хто має проблеми з серцем. Виконувати її слід лише 40 секунд.

Фото Сергія Хіміча