Ну, просто тому, що я люблю якісний кінематограф. Який змушує задуматись – про минуле і сучасне, про добро і зло. Задуматись – а не перетравити перетравлене…

Моє власне імхо.

Я бачу зростання українського пропагандистського кіно. Так, вибачте – саме українського пропагандистського кіно. Бо ці всі фільми – українське пропагандистське кіно, як не крути., – написала свої перші враження від фільму волонтерка із Вінниці Ліна Ковальчук. – Я людина надзвичайно критична, бо ставлю високу планку фільму і можу довго критикувати. Як споживач продукту.

Я не читала – поки що – книгу Василя Шкляра. Думаю – це мінус, мій особистий. Але і плюс – як незаангажованого глядача.

Я просто прийшла в кіно і дивилась його.

Звісно, я бачу прогрес сучасного українського кінематографу. Але я б хотіла більш непередбачуване інтелектуальне кіно. Я не люблю прямих нескінченних ліній і чорнобілих кольорів. Ну, так буває.

Так, цей фільм достойний, особливо в порівнянні з тим, що знімалось 2-3 роки тому. Нарешті – є сюжет витриманий, є герої, є інтрига. Є другорядні лінії. Є цілий ряд героїв, за якими слідкуєш.

Звісно, є певна театральність, коли масшабні сцени знімаються впритул, бо немає історично витриманого антуражу. Є перегравання місцями.

Але ось цей поділ на абсолютно біле і абсолютно чорне – значно спрощує сприйняття. Є, знову ж таки, скочування в абсолютну демонізацію зла і абсолютне прощення добра.

Я б дуже хотіла, щоб глядачеві не спрощували роботу, а дали можливість самому зрозуміти, чому добро є добром, а зло – є злом. Я б хотіла, щоб глядача заставили мислити, аналізувати і робити висновки, а не вкладали до рота пережовану субстанцію.

Пропри оту всю з перших кадрів зрозумілу ідеологію – цей фільм явно кращий попередніх, де взагалі думати не потрібно.

У “Вороні” місцями є такі круті моменти – що хочеться аплодувати прямо під час фільму.

Є основна сюжетна лінія. Є другорядні персонажі. Є несподівані події. Є досить гарно прив’язана документальна підводка. Є акторська гра.

Вобщім, доволі достойно, порівняно з тим, що я бачила останніми роками з бюджетних фільмів. Хоч і не бездоганно і передбачувано з перших кадрів. Але – цікаво.

Тепер точно прочитаю авторські книги.

В загальному – рекомендую. Хоч і чекаю – вкотре – зовсім інше українське кіно…

Режисер фільму Тарас Ткаченко: Тепер, з огляду на війну, ти дивишся цю книжку, і думаєш, що вона дуже м’яка і толерантна. Вона перша в українському літературному дискурсі поставила якісь нові кордони, межі. Вона сказала про сильних українців, які мають право застосовувати насильство в обороні своєї країни. Бо до цього ми думали, що тільки «лагідно» всього доб’ємося, а «воріженьки самі зникнуть».

Якби ми б озвучили чекістів українською, це було б дуже дивно по звучанню, і це абсолютно змінювало акценти стрічки, і перетворювало окупантів на колаборантів. Ми на цей крок не пішли. Від того з’явився закадровий голос Шкляра. Це історичний артефакт — автор читає рядки свого роману у фільмі, який таки дотримався квот української мови. Там 10% російської і 90% української.

Коли ви робите фільм про минуле, ви робите фільм про теперішнє.

Цікаво, що у цьому фільмі знявся Вінницький панцерник «Петлюра». І коли “Чорний ворон” за мотивами роману Василя Шкляра вийшов на великі екрани 5 грудня – панцирник із Вінниці одразу засвітився в трейлері історичної драми.

Зйомки проходили взимку на навесні 2019 року. Для них, на бойову машину перефарбували та нанесли напис: “Враг капитала”, а також червоні зірки.

Наш красень на зйомках кінострічки Чорний ворон. Залізнична станція Поташ, Черкащина, березень 2019 року.

– Кіношна “пожежа” у панцирнику під час зйомок кінофільму Чорний ворон. Їй-богу, то був один із найважчих психологічних моментів для нас., – написав у своєму Фейсбуку з цього приводу директор Центру історії Вінниці, один із акторів фільму Олександр Федоришен.