За чотири роки на посаді голови Вінницької обласної ради Анатолій Олійник так і не звик до уваги журналістів. Хоча й до цього рік був головою облдержадміністрації. Він завжди стриманий у своїх висловлюваннях. Можливо, ще робота в Одеському обкомі комсомолу навчила фільтрувати інформацію. Анатолій Олійник зайвого не скаже. Але натякати вміє.

Влада – це його вибір. Хоча зізнається, що не знав про призначення голови Він­ницької ОДА 2014 року. На співбесіді в Адміністрації Президента думав про повернення на посаду голови Томашпільської райдержадміністрації. Про діда-«куркуля» (каже, не личить діду це слово, бо він був просто господарем та батьком 15 дітей), друзів у політиці й субординацію, про проблематику роботи водоканалу, голосування двома пальцями та чому депутатів у облраді стало менше – в ексклюзивному інтерв’ю Анатолія Олійника.

«Мій президент – це президент, якого обрав народ України…»

– Під Вашим кабінетом – кабінет голови облдержад­міністрації. Кар’єра «підняла» Вас з другого поверху на третій. Щось змінилось?

– Коло повноважень інше. У голови адміністрації – це виконання функцій державної влади, а також виконання делегованих обласною радою повноважень у сфері регіональної політики.

– Ви вже «пережили» Валерія Коровія…

– 27 листопада було чотири роки як я – голова облради, то для себе передивився, хто із голів обласних рад був довше за мене на цій посаді. Лише Григорій Заболотний – чотири з половиною роки. Всі інші – менше.

– Ви з кимось подружились на роботі? Чи навпаки – набули собі ворогів?

– У мене своє розуміння дружби, вона закладалась в молоді роки становлення. Я шість років працював у Одесі й області першим секретарем райкому комсомолу, потім – в обкомі комсомолу. За ці 6 років мені, молодому, довелося спілкуватися, вирішувати проблеми дуже багатьох людей. Але коли взяв діток – сини-близнюки і з дружиною переїхали з Одеси до Тульчина, де влаштувався учителем в школу-інтернат, ось тоді пройшов перше «сито» – дуже непросте і важливе. Відсіялися усі, окрім справжніх друзів. А в політиці є політики, а не друзі. Це люди, на яких впливають багато зовнішніх факторів – від вказівок центрального керівництва партії до життєвих обставин. Я стараюсь робити все, щоб бути зрозумілим. Зрозумілим для тих, хто поруч зі мною.

– У Вас було своє «шосте грудня» у 2014 році – ще одна річниця…

– «6 грудня» (штурм активістами будівлі ОДА – авт.) – було і в багатьох інших містах України. То був час такий… Коли я повертався з Києва після співбесіди в Адміністрації Президента, не знав, що буду призначений головою Вінницької облдержадміністрації. Мене там запитали: «Повернетесь головою адміністрації?» А я ж був у Томашполі головою адміністрації, а потім головою райради. Я сказав: «Хотілося б попрацювати, аби не сказали, що в кущі ховаюсь». І от коли повертався, їхав за кермом, мене почали вітати із призначенням головою облдержадміністрації, от лише тоді я зрозумів… Я ж думав, що повертаюсь в район. Я прийшов не на тепличні умови і не в казковий час на посаду голови облдержадміністрації.

– Чи дякуєте Петру Порошенку?

– З іменем Петра Порошенка пов’язано дуже багато навколо моєї фігури. Дехто з ваших колег називав мене «порохоботом». Я представляв державу, законність і конституційність. Тому сьогодні, говорячи про те, що я затягував (а я не затягував) останню позачергову сесію, треба нагадати: мої вимоги були, як і до всіх попередніх 24 позачергових сесій: дотримання закону і регламенту. Казали: «Порохобот не хоче – вже позеленів». Моя позиція все життя була центристською. І вона завжди базувалася на принципах демократичного суспільства. Все, що стосується Петра Порошенка – це мій президент. Так, як і Віктор Ющенко, і Леонід Кучма, і Леонід Кравчук… Ну, і сьогодні Володимир Зеленський – це воля народу. Інших стосунків немає.

– Чи порозумілись Ви з новим головою ОДА Владиславом Скальським?

– Я не прихильник таких відносин, які бувають у керівників району – разом на полювання, в сауну… Я розділяю особисте і виконання своїх повноважень. Усе, що стосується утиску моїх повноважень як посадовця представницького органу, повірте, я не мовчав, не мовчу і не буду мовчати. Правда, я прибічник того, щоб це робити за зачиненими дверима, а не так, як було в моєму житті, і не один раз, коли за зачиненими дверима посадовці домовляються про одне, а потім, вийшовши з кабінету – роблять по-іншому… І з Коровієм, і зі Скальським у мене рівні робочі стосунки.

Голосування двома пальцями

– Лунають звинувачення, що сесії перетворюються на піар депутатів. Адже проблемні питання можна було б обговорити в комісіях, а у залі за­сідань працюють біля мікрофонів під телекамерами…

– Третій рік поспіль ми в трійці найпрозоріших обласних рад. Ми першими в Україні розробили положення про конкурсний відбір керівників комунальних під­приємств. Аж потім з’явились зміни до Закону про культуру, про освіту, постанова Кабміну про організацію конкурсів у галузі медицини… До речі, ми здаємо свою каденцію із новою системою голосування. 17 грудня – чергова сесія. Депутати голосуватимуть двома пальцями – їх треба тримати, не відпускаючи, під час звукового сигналу. Якщо забрав палець – один чи другий, то не буде зарахований голос. Після Київської міської ради ми другі в Україні в такий спосіб боротимемося із кнопкодавством. Окрім того, ще економія на папері – матеріали до сесії віднині на електронних носіях – на планшетах. Готуємо фундамент для наших наступників. Повертаючись до того, як працюють: жодного разу не було такого, щоб не прийняли бюджет. Це не говорячи про напрацьовану ідеальну формулу розподілу переможців конкурсу проектів територіальних громад – депутати не втручаються.

– І зарплату депутатам місцевих рад не платять…

– Є стимул попрацювати – молоді люди, в основному, які хочуть щось змінити. Вінницька обласна рада провела найбільше засідань по Україні – буде вже 41-а сесія за чотири роки. А щодо прийнятих рішень, то їх маємо 880 – ми на четвертому місці в Україні. А щодо піару, то не можуть усі 84 депутати приїхати на засідання бюджетної комісії. І коли проєкти рішень обговорюють і вносять правки, то інший депутат на сесії встає: «Чекайте, у мене є ще питання…» Як може голова обласної ради заборонити депутатам висловлювати свою точку зору?! Ми маємо рівні права. Наша робота не є еталоном, проте є прикладом демократичної роботи представницького органу.

«Усі сільські ради мають Інтернет»

– Децентралізація. Він­ни­цька область — в аутсайдерах. На Вашу думку, чому громади області не активно об’єднувались?

– Це не до мене. Згідно з постановою Кабміну, повноваження щодо розробки перспективних планів у регіонах були в облдержадміністраціях. Обласні ради наділені тільки функцією затвердження перспективних планів. І от саме у відриві від обласної ради проходила робота щодо формування, а потім голосно обговорювали це на сесії облради. Маємо 21 століття: з телефону можна заплатити комунальні послуги і виплатити кредит. І коли кажуть, що не можна доїхати до центру територіальної громади… Не треба старшим людям туди їхати – треба, щоб послуга прийшла безпосередньо до маленької громади. Староста сам може на принтері роздрукувати довідку. Тому із децентралізацією послуги стануть ближчими до людей.

Вода і земля

– Обласне комунальне господарство «Водоканал». Проблема із мільйонними боргами так і висить. Обслуговує водоканал Вінницю, а борги – на області. Чи передасть область підприємство місту?

– Три роки тому «Вінницяводоканал» мав 16 дочірних під­приємств по районах. Коли був додатковий ресурс, обласна рада як орган місцевого самоврядування робила усе, аби вирішувати проблеми цього підприємства. Зокрема і фінансові питання брали на себе, коли районам було непросто. За три роки вже немає жодного дочірнього підприємства «Вінницяводоканалу». Ми залишилися з Вінницею один на один. І сьогодні це лише проблематика стосунків між містом і комунальним підприємством області. Ведемо перемовини, шукаємо варіанти щодо узгоджень пропозицій з передачі.

– Анатолію Дмитровичу, свого часу Ви очолювали агрофірму, а скільки маєте землі?

– Я не скористався своїм конституційним правом і не маю два гектари. Моя дружина теж не скористалась цим правом. Є один-єдиний пай на тій землі, де було чотири шнури у мого діда. У нього було 15 дітей, найменша – моя мама. Саме в пам’ять про свого діда, коли почався процес розпаювання, а я працював в райдержадміністрації, і добився, щоб саме на тій самій землі два гектари і 80 соток було виділено моїй мамі. В пам’ять про свого діда я не віддав цю землю вертикально інтегрованим структурам. Віддав дідову землю в оренду фермеру.

Депутатів в облраді стає менше

– Повертаємось у коридори влади. Після відкриття ринку землі «Батьківщина» пішла в опозицію, що тепер буде в обласній раді?

– Мені буде працюватись так само, як працювалось чотири роки. Люди не змінились, не змінились фахівці, не змінились подавачі проєктів рішень. Я розумію, до чого Ви ведете. Різні можуть бути переформатування обласної ради. Незалежно від того, хто буде в обласній раді, ми працюємо у тому ж режимі. Маємо показати результативність.

– Може, 17 грудня побачимо нового депутата…

– Два депутати написали заяву про складання депутатських повноважень – Володимир Барцьось та Юрій Мазур. Замість них є кілька кандидатур, на сесії буде прийнято рішення, і протягом п’яти днів має зібратися територіальна виборча комісія, і за 20 днів партії визначаться, хто за списком «заходить» до облради. Ми і так довго протримались без серйозних ротацій в складі депутатського корпусу.

– Скоро сесія. Знову буде війна за бюджет?

– Це не війна – це щоденна робота. Десь на оголених нервах. Мене болить те, що попередньо не передбачувались кошти на обласний конкурс проєктів територіальних громад. Хочеться підтримати ініціативи, які йдуть з сіл. Громади самі знають, що їм потрібно. Для мене вкрай важливо, щоб люди відчували себе господарями на своїй землі, в нашій державі.

Оксана ПУСТОВІТ