Гуньківчани віддають в оренду паї трьом орендарям. Та ось цей виявився «найскупішим», бо і грошей мало, і зерна не дає, і селу не допомагає.

Тому вирішили зібратися у сільському клубі для серйозної розмови. Запросили і директора сіль­ськогосподарського підприємства «Ор­ганікс», і сільського голову Юрія Мазура.

Десять років тому представники цієї фірми попід хати їздили, умовляли від­дати їм паї, розповідали гуньківчани. Казали, що навіть самі документи оформлять. Обіцяли золоті гори. Але вийшло не зовсім так.

– Тоді ми були ніби задурманені, добре не розуміли, на що йшли. Тепер бачимо, що нашим односельцям, котрі віддали паї іншим орендарям, платять набагато більше, ніж нам. А чому це так має бути? — обурюються селяни.

– Нам тоді виплатили по 21 тисячі гривень за 1 пай за всі 30 років оренди, по договору. У рік виходить аж по 712 гривень за пай, — каже Ганна Помаглюк.

– А я взагалі хочу забрати землю. Мої діти планують працювати біля землі, хочуть її обробляти самостійно. Тому в мене ось такі плани, — каже Людмила Науменко. — Чоловік просив допомогти йому грошима, бо на «хімію» не вистачало, він онкохворий. Колишній директор Денисюк сказав: «Позичте». І ніхто йому не допоміг. Дотягнулися, що він помер, а потім віддали цих 700 гривень… Більше не хочу мати справи з такими орендарями.

Ми віддавали землю під посіви, але орендарі вже посадили на ній садок. Жодного разу не порадилися з нами. Хоча б по ящику яблук колись дали — ні.

– Звичайно, ми неправильно зробили, що віддали свої паї відразу на 30 років в оренду. Такого закону ніде немає, — розповідає Анатолій Помаглюк. — Коли ми приїхали до колишнього директора поговорити про доплату, то він нас буквально виштовхав з кабінету. Тому звертаємося до вас з одним проханням — підвищити плату за земельний пай. Проходить індексація земель. Якщо раніше земля коштувала 19 тисяч гривень за гектар, то зараз набагато більше. Якщо раніше сусідній орендар давав людям за пай всього 600 кілограмів зерна, то зараз — по дві тонни. Та, крім зерна, ще й цукор, допомагає у виорюванні городів. Жодна людина на них не скаржиться. А в нас чи не найкраща земля, а платять нам найменше. Що це за ставлення до людей? Якщо ви нічого не можете нам сказати, то будемо шукати Глуся, бо це його господарство.

Андрій Лахник почав з виправдовувань, що керує підприємством всього кілька місяців.

– У нас укладені договори на 30 років. Десять років тому, коли укладалися ці договори, вам було виплачено наперед повну вар­тість орендної плати, Зрозуміло, це зараз вам здається ця сума копійками. Але на той час ринку землі не було, але вона продавалася різними завуальованими схемами. Вартість гектару землі на той час складала до тисячі доларів за 1 гектар. Вам виплатили по 21 тисячі 519 гривень. Це 2700 доларів за пай. І це була надринкова ціна. 2009 рік — це початок великої кризи. Одноразово на всіх 52 пайовиків підприємство виплатило 140 тисяч доларів. Але багато хто хотів жити на широку ногу і понабирав кредитів. І тоді вас все влаштовувало. Я розумію, ціна на землю зростає. З відкриттям ринку землі вона коштуватиме від 1,5 до 2200 доларів. А ви ці гроші отримали ще 10 років тому. І ще — земельний податок підприємство сплачує самостійно. І ці договірні зобов’язання мають ще діяти 20 років. Я розумію, що соціальне невдоволення нікому не потрібне. Разом з власниками ми пропонуємо укласти соціальну угоду, згідно з якою ми готові сплачувати кожному пайовику щороку соціальну допомогу 100 доларів за 1 гектар. Якщо порахувати на 20 років, то кожен з вас отримає ще по 2 тисячі доларів. Плюс усім пайовикам на випадок смерті на поховання 200 доларів. Оранку ми пообіцяти не зможемо, бо у нас недостатньо техніки. А яблука — будь ласка, ми готові поділитися.

У Гуньці задумалися. Втім, вирішили, що якщо вже укладати договір, то лише на рік, а далі видно буде. Проте така умова не влаштовує дирекцію підприємства. Поки що суперечка зайшла у глухий кут.