Зізнаємось чесно, коли про ліс говорить академік Лісівничої академії наук України, доктор сільськогосподарських наук, професор, генерал, заслужений лісівник України, розмова стає настільки захоплюючою, що можна говорити про це безкінечно. І розуміти, яка це таємниця.

ЛЕГЕНІ ПЛАНЕТИ, без яких ми не зможемо прожити не дні — години.

— Може, розуміючи неоціниме значення лісів, 100 років тому саме у Вінниці — тоді столиці України за С.Петлюри – видали Закон «Про ліси», які від 10 січня 1919 року стають власністю Української Народної Республіки і складають її лісовий фонд. І перший з територіальних органів управління лісовим господарством утворився саме на Вінниччині. А потім вже усі решта, — цими словами розпочинає розмову Анатолій Бондар.

– Уявіть — війна, голод, розруха, а влада розуміє, що це неоцінимий фонд держави. Але при умові його мудрого і професійного використання.

Я все життя пропрацював у лісовому господарстві на різних посадах. І генералом я став, пройшовши всі щаблі росту — від лісника біля с. Іскриня Літинського району, де найбільшим щастям для мене, дружини Тетяни і старшої доньки Оксани було, коли нам у хату лісника провели електрику. А вже із 2007-го я призначений начальником Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства. Тому можу сказати, що лісове господарство сьогодні неналежним чином оцінене державою.

Ось подивіться, ми сумлінно працюємо і платимо щорічно близько 300 млн грн. податків до державного та місцевого бюджетів. У грудні вийшла постанова уряду, згідно з якою держлісгоспи мають віддати державі 90 відсотків коштів із чистого прибутку (дивіденди). Тобто на розвиток підприємств майже не залишається коштів. А як тоді розвиватись, виживати?

Крім того, ми останні роки знаходимось під неймовірним тиском, вважаю, дуже непрофесійних посилів з боку політиків і частини журналістів, які запевнили людей, що рубати щось у лісі — це погано! Садки підрізаєте — це корисно? Так само і рубка — це синонім догляду, формування лісових насаджень, альтернативи якій ще ніхто не придумав. Це як лікування для людини. Вирубувати просто необхідно! Бо є лише два шляхи розвитку лісу. Залишати все на природний відбір. Ми вивчали цей цикл на експериментальних плантаціях, наприклад, на дубові. Якщо не проводити рубки догляду за лісом — він помре, бо дуб, як ми висловлюємось, любить шубу, але не любить шапку. Дерева, які ростуть поряд, не мають бути вищими. Бо тоді на зміну йому приходять малоцінні породи — грабняки, осика, береза. І лише коли вони природно вимруть, на цій ділянці розпочнеться відновлення дубового лісу. Уяляєте, від моменту дозрівання жолудя і до дуба проходить від 100 і більше років. У нас є 80 дослідних ділянок, на прикладі яких ми бачимо: де прикладається рука людини, здійснюється необхідна рубка догляду — там найкращий результат. Всі ми споглядаємо й інше лихо через неконтрольовані вчинки деяких наших аграріїв — у погоні за неврахованими гектарами розорані рекреаційні землі. Тому на нашій території очевидний факт — різке зневоднення грунтів. І це вдарило по хвойних. Гинуть цілі насадження. Бачите цілі галявини лисих і пошкоджених грибком дерев. І це переноситься миттєво на сусідні дерева.

Але коли наші фахівці на початку це бачать і хочуть здійснювати необхідну рубку — здіймаються скандали місцевих жителів. А коли вже вся ділянка уражена грибковим чи іншим захворюванням, то пошкоджена деревина може піти лише на дрова. Тоді нас уже благають вирубувати. Але вже пошкоджені не 3-5 дерев, а цілі плантації. І ми ще два місяці до того мали б цінну породу — бо стовбур ще не пошкоджений, реалізували б її — і мала б держава податки у місцевий бюжет. А так лише на дрова. То хто виграє в таких крайнощах?

– Були в тих же Карпатах масові зловживання із вирубкою лісів. І у нас фіксували. Тому і ввели мораторій депутати на його експорт. У всіх зараз на слуху мораторій на вивіз дуба-кругляка за кордон. Європа висловила претензію щодо цього і вимагає відкрити ринок. Як ви прокоментуєте: це хороше рішення — не вивозити?

– Звичайно, нам треба робити все, щоб у державі були можливості виробляти із цінної деревини готову продукцію. Наприклад, не бруски паркету, а столи чи стільці. Але ж треба дати час — наприклад, 10 років. І пільги підприємцям та підприємствам, які б тут виготовляли ті самі конкурентоздатні меблі для українців та за кордон. Бо що виходить? У нас зараз 50 000 кубометрів залишків цінної деревини, а вона гниє. Бо у нас не купують і за кордон вивозити заборонено.

У наших найближчих планах, наприклад, на Вінниччині висадити ще 30 тисяч гектарів нових лісів (захисних насаджень). І зараз маємо кращий показник лісистості області, аніж на зорі незалежності. Це держлісгоспи Вінницького ОУЛМГ додатково створили за роки незалежної України 10,6 тис. га нових лісів, підвищивши лісистість Поділля до 13,8 відсотка.

– У першому читанні вже прийнятий закон про роздержавлення землі. Там мова йде і про ліси — як особливо цінні гектари землі. Та і до цього стало модним прихопити собі, крім вілл, яхт, гаражів авто, ще і гектари власного лісу. Часто на вас тиснуть, щоб віддали?

– Справа в тому, що приватизовувати ліс до цього було заборонено. Бо ще, як ми казали, 100 років тому він став надбанням держави. Можна лише орендувати. Максимум на 49 років.

І у нас є такі господарства, які створюють вольєри для напіввільного утримання мисливських звірів. Але ні земля, ні жодне дерево в лісі цим приватним господарствам не належить. Такі угіддя навіть огороджувати заборонено.

Не секрет, що є порушення. І у нас був один такий випадок — коли приватник обгородив територію. Наші лісівники змусили зняти огорожу. А що буде далі, якщо цей закон приймуть — побачимо.

– А ще зараз увійшло в моду полювання високопосадовців, «блатних» на джипах, влаштовують цілі сафарі, і навіть на вертольотах. Як ви цьому протистоїте?

– Єгері наші завжди борються із порушниками правил полювання та браконьєрами. Але ми розвиваємо культуру полювання, сучасне, цивілізоване та законне полювання: з дозволами, відповідними документами, у відведені дні тижня, години, у сезон полювання. В нашому управлінні 11 держлісгоспів займаються веденням мисливського господарства. Найпопулярніше полювання на оленя, козулю, кабана. Найбільш розвинене мисливське господарство у Дашівському дослідному лісомисливському господарстві.

Раніше до нас часто приїздили іноземці і купували ліцензії на полювання. Бо, наприклад, ліцензія на козулю коштує 4000, тому наші співвітчизники не дуже активно купували її. А іноземці — охоче купували, бо це азарт і чіткий розрахунок. Наприклад, був випадок, коли німець добув козулю, зробив опудало, виставив і заробив на ньому 20000.

Але потім ми побачили, що іноземці відстрілюють тільки найкращі екземпляри, бо у них високоточна зброя, вони все бачать в оптичний приціл. А для селекції тварин це дуже погано. Здорове потомство дають спарювання найкращих тварин.

Є так звані вибракувані тварини. Через вік чи незрілість — ось на них ми дозволяємо полювати.

У нас останніми роками біда із диким кабаном. Поголів’я скосила африканська чума свиней. Тому зараз докладаємо всіх зусиль, щоб поновити поголів’я.

– У всіх на слуху справа про варварськи знищених зубрів. Коли мисливці-нардепи (у народі їх знають поіменно) тварин із Червоної книги незаконно заганяли, стріляли, а потім вони масово тонули під кригою. У с. Трибухи Літинського району загинуло 17 зубрів, і це сталось 31 січня ще в 16-му році. Чому цю справу досі не розслідували?

– Чому — це питання до правоохоронців. У нас цього факту ніхто не приховує. Але я хотів би розпочати із того, що ще в 1979 році було завезено 6 особин зубра на Вінниччину: 4 самки, 2 самці. Ми наростили поголів’я десь до 90-х років і вже майже 30 років тримаємо на одному рівні близько ста голів цих червонокнижних тварин. Тобто це засвідчує, що лісова охорона, єгерська служба наша працює дуже ефективно. Зубри перебувають на території близько 5 тис. гектарів, стадо постійно поповнюється. У нас їх купують вже інші області — Волинь, Львівщина і т.д., де їх було набагато більше раніше, то вони останні роки в нас закуповують їх. Це засвідчує, що ми ведемо роботу на дуже високому рівні. Але от такі факти, які були встановлені, на превеликий жаль, мають місце. Але ми, як і ви, крім чуток, розмов офіційно мало знаємо — це, напевно, певна таємниця слідства. Нас про це не інформують, ми не маємо можливості в слідчих отримати цю інформацію. Чому, як і яка доля цього подальша: чи на цьому завершено, чи працюють — не можу відповісти. Але сподіваємось, що слідство завершать і винні будуть покарані. Наголошую: якби ми не вели цю охорону, там би ці випадки були постійно. У нас залітали, вибачте, то з Києва джипи, то з інших міст, і ми скрізь вели з ними боротьбу. І коли сталась трагедія, я віддаю шану, схиляю голову перед нашими працівниками, які зберегли стадо. Бо воно могло розбрестись. Чому? Тому що в стаді матріархат керує, багато самок загинуло дорослих, стадо було в розпачі, та ми змогли їх охороняти, встановили рейди, годування, корми, все, що можна для того, щоб зберегти. І, мало того, нам вдалося після цієї трагедії наступного року отримати приплід по 10 зубренят, тобто це засвідчує, що ми зуміли стабілізувати цю ситуацію, і таким чином сьогодні десь 95 голів у межах цієї сотні ми так і далі нараховуємо.

– Ви як академік, доктор наук, який чимало наукових робіт написав, скажіть, а який у лісі справжній друг людини, який дасть їй найбільше енергетики, забере негатив?

– Це, безперечно, дуб. І це дерево, без перебільшення, цілюще і може заряджати та лікувати людину. Тому з ним треба, як з дівчиною чи хлопцем — і цілуватись, і обніматись. Якось до нас приїздив один високопоставлений італієць. Ми його повезли до лісу показати наші дуби. І ось він як побачив найбільший — впав прямо на коліна біля нього в світлих і дорогих штанях і почав його цілувати та обнімати. У нас, каже, такого дива, в італійських піщаних грунтах, ніколи не виросте. Ви навіть не уявляєте, скільки в ньому енергетики та сил і які ви щасливі, що такі красені у вас ростуть.

– Зараз у наших сільгоспвиробників пішла мода саджати горіхи — кажуть, засадили в південних районах сотні гектарів, бо плоди та деревина дають гарні прибутки.

– Так. І це добре, що нарешті саджають, а не рубають, бо кисень скоро стане не менш дорогоцінним природним багатством, аніж золото. І коли у світі його дефіцит, країни купують квоти, щоб випускати вуглекислий газ. То у нас його — великі запаси. А все решта залежить від сільгоспвиробників — бо це сільськогосподарська культура. В лісах ростуть чорні горіхи.

Але те, що коли посадиш біля хати горіха, то не буде комарів — це факт.

– Хочу наголосити, що в країні, крім державних підприємств, лісовим господарством займаються ще 50 суб’єктів. У Вінницькій області їх три КП — «Вінницяоблагроліс», управління ЗСУ і ми, Вінницьке обласне управління лісового та мисливського господарства. Тому треба чітко розрізняти, хто, де і що робить. Зокрема у нас дуже мала плинність кадрів, хоча є проблеми із конкурсами, на яких чомусь не перемагають професіонали. Але і це ми подолаємо. І далі будемо працювати професійно, мудро, далекоглядно, на користь України.

– І на завершення — ви батько трьох доньок, маєте зятів, ваша вірна супутниця — дружина Тетяна. Як ви святкуватимете Новорічні свята? Чого хочете побажати вінничанам?

– Члени моєї родини не пішли моїм шляхом — вони займаються медициною та юриспруденцією. У мене немає зятів — у мене є сини. Бо так ми домовились — я для них батько, вони для мене діти, як і доньки. Я горджусь, що у мене 9 жінок у хаті — дружина, 3 доньки і 5 онучок та два онуки. Взірцем жінки завжди була дружина Тетяна. Бо ви лише уявіть, як воно було мені, військовому, 14 разів переїздити з місця на місце. І це був найбільший тягар на дружину. Бо все билось, ламалось, ну, як при переїзді. Кажуть, що два переїзди — це пожежа. А тут 14. Тому дякую їй за зусилля, терпіння і жертви заради благополуччя сім’ї. Тому ми в такі свята всі збираємось за великим столом. І святкуємо. Як розумієте, когось іншого там помістити уже важко.

У Новому році, звичайно, хотілося б, щоб був мир. Це головне. І ще бажаю успішного розвитку нашій державі, щоб це відчув кожний громадянин: що ми живем краще, що ми рівняємось сьогодні на зразкові європейські країни. Будьте здорові і щасливі, мої земляки. І не забувайте про ліс, давайте разом берегти його.

Фото та відео
Олексія Бойко