Мене колись «вбила» вперше оприлюднена статистика – від того, хто поряд з нами вдома і на роботі – тобто оточуючих, залежить більше 50 відсотків нашого життя і його тривалість.

І тільки 12-14 відсотків від медицини! І то – 7 відсотків – нас підліковують і лише 5-7 виліковують! Уявляєте?! Тепер зрівняймо ту махіну медицини, фармації і ті мізерні відсотки, які впливають на наше життя. І спробуймо оцінити, скільки ваших років життя залежить від ваших дітей, чоловіка, друзів, приятелів, керівників.

Наш народ, його мудрість одним влучним виразом відкривають нам очі на те, про що б кожен міг скласти трактати.

Ось, наприклад: немає          гірше мокрої курки, п’яної жінки і дурного начальника. Думаю, не відкрию вам секрет, коли скажу, що їх тьма.

Ну що робити, як протистояти цим зарозумілим і часто без царя в голові блатним бездарям, баригам, рагулям? Сказати, що думаєш, послати і вилетіти з роботи?

– А нащо це робити вголос?! – приємно шокувала мене якось «пило-водо-волого» непроникна подруга. – Ти що, не можеш дивитись мило цьому самодуру чи самодурці в очі і, посміхаючись, посилати чи казати все, що думаєш?

Як? – отетеріла я. А потім спробувала… і спрацювало! І душу вилила, і ворогів не нажила. Може, і не найкращий метод з точки зору вселенської етики. Але в джунглях нашого повсякдення – те що треба!

А ще кажуть, що малі діти не дають спати, а великі – жити… Мене зараз зрозуміє кожен – багатий і бідний батько і мати, і навіть бабуся чи дідусь, хто випустив своїх найрідніших «пташечок» у самостійне життя. Чим вони лише не шокують. Куди не влазять! Про полюбив (ла) – розлюбив (ла) я вже навіть не кажу!

І чого ми лише не робимо, щоб підставити їм плече! Про це можна написати цілі бестселери, а можна сказати коротко: на жаль чи на щастя – за них ми життя не проживемо!

Вся моя молодість пройшла під гаслом: боронь Боже, щоб не принесла в пелені… І чомусь всі рідні так були зациклені на цьому, що контролювали кожен мій крок. А я, зізнаюсь, була настільки зациклена на науці, що вперше поцілувалась, і то у щічку, вже після закінчення школи з медаллю. Але ця зашореність і пересторога буквально стискала мене в почуттях. Змушувала обманювати «во благо».

І яким же було здивування, коли я почула від мами моєї, може, найфривольнішої однокурсниці, яка приїхала до Львова рятувати її від чергового екстравагантного роману:

– Доченька, — радила мудра єврейка. — Запомни: живи, люби, ошибайся – мы всегда тебя поддержим и поможем воспитать детей, сколько бы тебе их не послал Бог. И от кого! Только ничего не делай с собой, не вреди своему здоровью. Потому что ты – самое дорогое у нас.

Чесно кажучи, мене тоді ці слова шокували. Бо чого-чого, а вседозволеності від батьків я не чекала. Я не стверджую, що це єдино правильна філософія життя – але як навчитись жити, кохати, здобувати, процвітати, якщо не навчитись на своїх власних помилках?

– Це все ти зробила(в), не передбачила, вчинила. Це через тебе сталось, не здійснилось. Це тому, що ти… – І далі понеслось тисячі через тебе і тисячі тому, що ти щось там не так зробив чи не зробила… Я думаю, мене зараз розуміє кожна жінка чи чоловік — і в залежності від терміну подружнього життя таких докорів збирається щоденно сотні тисяч.

Отак і справджується ще одна народна мудрість: хто кого любить – той того губить!

Мій чоловік, не виняток в таких доріканнях, любить розповідати дітям чи за столом як тост притчу про сусідів:

– Піди, – каже чоловік дружині, – подивись – там вони постійно вибачаються: побили вазу – ой, вибач, коханий, це я не туди її поставила, ні це ти мене вибач, кохана – я її зачепив, бо задивився вгору. І так за все. А у нас навпаки – що не зроблю – я винен.

– А я що не зроблю – то ти мене гризеш, – не залишилась без відповіді дружина…

І що найцікавіше, дуже часто, повторюючи цю істину щастя і довголіття сімейних пар в тостах чи повчаннях інших про взаємне бажання «підставити плече», ми чомусь продовжуємо «пиляти» один одного…

А насправді ці рецепти довголіття, здоров’я, щастя такі прості і не потребують мільйонів та мільярдів, щоб забезпечити собі здоров’я у Новому році і на подальші десятки літ.

Отож, не пиляймо і не потакаймо! А головне — поважаймо один одного і любімо! Бо це не лише запорука здорового і щасливого життя, але й надійне щеплення від фанатизму! Бо лише він робить нас САМОДУРАМИ.

З Новим роком! Пам’ятаймо: ми не стали старшими на рік! Ми станемо мудрішими на цілу вічність, коли засвоїмо ось цю елементарну мудрість власного народу!!!