Коли багато хто із цьогорічних випускників вирішив поїхати на модне навчання за кордоном, подолянка Катя Ключник заявила батькам – я хочу стати військовим льотчиком.

Бабуся одразу в сльози: куди, дитино, в країні війна, хлопці – і ті від армії ховаються…

– А ми із дружиною з гідністю прийняли її вибір. Бо ж самі військові. Вона і я працюємо у військовій частині, яка підпорядкована штабу ВПС, що у Він­ниці. Дислокується вона в Старокостянтинові, що на Хмельниччині, — розповідає батько Каті Олександр Ключник.

– Я сам пройшов передову війни. Служив із багатьма хлопцями із Вінниці та області у «Дикій качці». Пішов добровольцем, одразу, як «вантажем-200» привезли мого найкращого товариша. Ми з ним за однією партою сиділи у школі…

– Він поїхав на самий передок – потайки. Пройшов пекло аеропорту. Ніхто не знав. Мені лише відкрився. А маму ми місяцями заспокоювали. Мовляв, Саня у відрядженні, на навчаннях. Але треба знати нашу маму – вона таки вирахувала, де Саша… Як не дивно, підловила його на прогнозі погоди.

– Сину, у нас такий дощ ллє, – хитро закинула йому запитання.

– А у нас сонце світить, – відповів брат!

– То ти, синочку, зараз на передовій, біля Донецька. Бо я вивчила уважно прогноз – по всій Україні дощі, лише там сонце, – приперла аргументами брата мама, бо ж і до цього відчувала, – ділиться його брат Леонід, також офіцер у відставці, нині фермер.

А тут ще брата мого син у минулому році закінчив те ж Харківське вище військове училище – приїхав до Старкома красивий молодий офіцер-льотчик. Ось так і виросла та укріпилась мрія Каті стати льотчицею.

– Але ж у нас дівчат не приймають! І навіть давній виняток – Надя Савченко – лише укріпила небажання брати в льотчики жінок! Але ж треба знати нашу Катю: а чим я гірша чоловіків? Нормативи всі здаю – ти ж сам бачив. Вчусь не гірше – давай добиватись! Ось і поїхав я із нею до командування. Мої побратими і настирливість Каті допомогли переконати особисто міністра, і Каті «дали добро».

А вже успішно склавши екзамени, Катя Ключник – єдина дівчина в Україні стала курсанткою льотного училища і, дасть Бог, скоро стане льотчицею і приїде до Вінниці в підпорядкування ВПС спочатку на практику, а далі — офіцером.

– Я хочу літати на військових літаках, щоб захищати Україну. І хіба це має значення – жінка чи чоловік? Хіба ми не рівні в любові до своєї країни і в бажанні служити їй?

Ось така вона, Катя – єдина дівчина-курсант – майбутня військова льотчиця.

І ще є одне уточнення. Я горджусь, що вона моя племінниця. А її батько – мій брат.

І вона ще пам’ятає нашу бабусю Віру, яку виловили і зіслали німці із нашим дідом Василем у Німеччину остарбайтерами. Повернулись звідти ледве живі.

Її бабуся нареченою була в хустці – бо ж після тифу випало все волосся. Але після цих бід ще народили семеро дітей. І Віра Вознюк стала матір’ю–героїнею. Поставила всіх на ноги і, похоронивши рано чоловіка, дожила до 89 літ.

Ось звідки гени – кажуть оточуючі.