І явно не додала радощів багатьом класикам та чиновникам від культури! Бо такого «бунту» в рядах СПУ не було давно. Мабуть, із часів скандальної заяви Володимира Цибулька в стилі «Шановні інваліди творчості…» Бо слідом за Доляк із числа членів спілки гучно пішов ще один вінничанин – Сергій Татчин… І почалось!

– Спілка письменників, як виявилось, не моя історія. Ще до того, як мене туди занесло (в спілці з березня 18-го) я зазначала в інтерв’ю, що не вступаю у колгоспи. Мала на увазі – я скоріше індивідуалістка, ніж колективістка. Врешті, подумала, ок, піду – подивлюсь. Що мені боятись, у мене п’ять депортацій та два розлучення?, – написала у своєму Фейсбуку 28 грудня письменниця, журналістка і режисер із Вінниці Наталка Доляк. – Практика показала, що моя інтуїція мене не підвела. Для того, аби зрозуміти, що я і спілка – це, як кажуть, дві великі різниці, досить було побувати на кількох зборах і одному з’їзді. А ще – не отримати премію Руданського. Двічі. Тобто перший раз з книжкою «Шикарне життя у Вупперталі» в 2017 р., і вдруге – з «Де трава зеленіша» в 2019р. Прямо відчуваю, як зараз на мене накинуться «доброзичливці» зі словами: «Ага, їй не дали, от вона й біситься». Отож, аби упередити емоційні реакції, поясню.

Всеукраїнська премія ім.Руданського заснована в 1994 році, діє під патронатом Вінницької ОДА. Нею нагороджують книжки гумористичного спрямування. Призовий фонд непоганий. Минулоріч – 60 тисяч для одного лауреата, цьогоріч розділили на трьох – 30 і дві по 15 тисяч. Далі – цікавіше. Про існування цієї премії знають лише наближені. І мені про неї повідомили, як «своїй». Голова Вінницької спілки закидає Татчину, який нещодавно опублікував пост про вихід з НСПУ, мовляв, він шантажував голову моїм виходом зі спілки в разі не отримання премії. Але це маніпуляція. Сама я, подаючи книжку, сказала, що хочу цю премію, бо це принципово. У мене гу-мористичний роман. Отримав схвальні відгуки. При цьому я бачила хто вигравав у попередні роки. Гуморесочки, усмішечки, байочки – шароварна архаїка.

Аби не затягувати роз’яснення скажу, обрали трьох лауреатів 2019р. Нічого не маю проти цих імен та й взагалі вперше їх чую. Але ознайомившись з творчістю двох переможців, вжахнулась. На жаль, прикладів творчості ще однієї лауреатки у Інтернеті не знайшла. Їй дали премію за двадцять віршів, присвячених Руданському (кому цікаво може нагуглити і імена і зразки творчості). Якщо такі вірші нагороджують і таких віршоплетів відзначають, тоді ми просто на різних планетах знаходимось. Для мене це однозначно погані вірші. Невже в Україні немає тих, хто класно пише гумористичні твори? Наведу декілька імен – Ірванець, Позаяк, Космина, Полєжака, Манженко… Хіба вони не були б гідними грошової винагороди за свою непересічну творчість? Але вони навряд чи здогадуються про існування такої премії. Програти цим людям – справедливо і навіть почесно. Для мене.

Так от, премія Руданського – своєрідна остання крапля перед моїм рішенням. До того ж один із членів журі на засіданні висловив думку, що якщо я написала книжку про євреїв, то нехай я їду до Ізраїлю і там подаюсь на премії. Я зрозуміла, якщо я не вийду з цієї спілки негайно, мене засмокче і я стану лицеміркою. А я цього не хочу. Відтак, повідомляю про свій вихід з НСПУ, бо не люблю колгоспи. Заодно відмовляюсь від грамоти Кабінету Міністрів (з грошовою доплатою), на яку мене подали від спілки. Думаю на ці грамоти знайдеться безліч охочих. Мені від спілки нічого не потрібно, але я не жалкую, що свого часу вступила туди. Бо інакше звідки б я знала, що таке спілчанські збори в 21 столітті. Скоріш за все я напишу сатиричний роман на цю тему. От, може, за нього і отримаю премію Руданського))…

І цього ж дня художник і поет Сергій Татчин оприлюднив свою заяву про вихід із СПУ і виклав фото із покладеним членським квитком письменницької спідки ще від 2 грудня:

– Маю досить короткий досвід перебування в спілці. Якого, одначе, цілком достатньо для цієї заяви, написаної одразу після звітних зборів. казали мені притомні люди – що ти робиш у спілці?, – зазначив Сергій Татчин . – Це дискредитує тебе. Прямо так і казали. І це свідчить не про мою винятковість, а, передовсім, про те, що в спілки немає беззаперечного авторитету. навіть не так – немає авторитету взагалі. на що я відповідав – а хто, як не ми? якщо не активним включенням в якийсь процес, то хоча б особистим прикладом: щоденною роботою, власним рівнем і відповідальністю перед письмом – волію починати з себе. Але тут це не працює.

тому – здаюсь. вірніше, не хочу мати нічого спільного. деталізувати – зайве, спілчани й так знають всі недоліки, вони типові. І – ніяких персональних конфліктів, навпаки, в мене добрі стосунки зі всіма. конфлікт, радше, світоглядний – це неосяжний огром задавнених проблем, перед якими нічого, крім безпорадності і професійної злості, не відчуваєш. а просто числитись – не зовсім комільфо: це ніби погоджуєшся з порядком денним, а тому і несеш за це відповідальність.

Зауважу, що в спілці достатньо порядних, високопрофесійних літераторів, маю честь знати багатьох. Але їхня наявність ніяк не впливає на загальний стан справ. Хіба що вони мають таємний план, як вичистити ці авгієві конюшні – просто не настав умовний час Х. І ще додам, що ніякої полеміки цей пост не передбачає, – для неї потрібен системний аналіз причин і наслідків, розуміння якихось перспектив тощо. Що практично неможливо. Бо ні часу, ні сил, ні – передовсім! Такого бажання в мене немає. та й вичерпних знань по темі – теж.

Тож нехай все старе залишається в старому році. Кожному робити своє…

Ось як прокоментував цей подвійний скандал керівник СПУ Вінниччини:

– Ніякої трагедії не сталось! Двоє із спілки вийшли, 5-ро – вступили! Тому нині у обласній організації СПУ 65 членів та член кинь… Було б 67, але Наталка і Сергій вирішили покинути наші лави у рік 50-річчя організації! Я розумію, що всі ми творчі особистості та пишемо прекрасні твори! Але є жорстка реальність та емоції. І тому я вважаю, що Сергій Татчин вийшов із спілки на емоціях на знак підтримки Наталки Доляк. Але це їх право…, – зазначив Вадим Вітковський. – Окремо хочу сказати за майбутній вступ до СПУ виховательки дитячого садочка із Бабчинців Оксани Афанасьєвої, яка сенсаційно пише історичні романи! Тому без молодої, свіжої крові спілка не залишиться. І в жовтні запросить всіх класиків та юні таланти на свій ювілей.

Ось такий новорічний детектив стався у Вінниці в письменників «тусовці», яка, на щастя, вже не мовчить про наявні кадрові, творчі та преміальні проблеми…