У шалені дев’яності застрелив двох конкурентів по бізнесу. Він помітно нервує і в який раз просить вибачення за скоєне. У в’язниці Трубіцин повірив в Бога, приймав у себе американських місіонерів. Став волонтером – збирає пожертви для української армії. І редагує єдину в світі газету «Узник» для ув’язнених. Та не всі його під­тримують, адже вважають, що за такий злочин покарання цілком справедливе.

Уже кілька разів Ігор Трубіцин просив про помилування, але постійно отримував відмови. Зрештою, через суд вирішив добитись умовно-дострокового звільнення. У першій інстанції йому відмовили, тож подав скаргу до Він­ницького апеляційного суду. Захисником засудженого з власної ініціативи став переселенець з Донбасу Олександр Козлов. Він пояснив, що хоч в Україні немає механізму звільнення від відбування покарання, але слід зважати на рішення Віденського суду проти України, коли Європейський суд зобов’язує нашу державу реформувати юридичну систему.

Під час засідання захисник просив зважити на бездоганну характеристику засудженого. Мовляв, за 25 років Ігор Трубіцин не отримував жодних стягнень та зауважень. Лише заохочення. Підтримати ув’язненого з’явився і його пастор Петро Гречкосій, який є настоятелем Церкви святої Трійці християн віри євангельської.

– Вбивство двох людей – це важкий хрест на все життя. Я покарав себе сам. Якщо вийду на волю, займатимусь ще богослужінням, відвідуватиму тюрми, зможу створити робочі місця для п’ятнадцяти реабілітантів, – сказав «довічник».

Проте колегія Апеляційного суду вирішила частково задовольнити клопотання засудженого. Ухвалу скасували і призначили новий розгляд у суді першої інстанції. Але судді Вінницького міського суду на останньому засіданні знову відмовили «довічнику».

На захист Ігоря днями стали його знайомі, міжнародна християнська місія Hope of Freedom, а також громадські організації та тюремні служителі. Вони написали звернення до Володимира Зеленського з проханням про помилування головного редактора.

– Європейський суд з прав людини в справі Пєтухов проти України № 2 в своєму рішенні вказав на системні проблеми в нашій країні — довічне позбавлення волі без права на звільнення. Це ненормально, коли люди не бачать «світла в кінці тунелю», коли немає ні єдиного шансу вийти на волю, що б ти не робив, доводячи, що змінив своє ставлення до скоєння злочинів, — вважає правозахисник Андрій Діденко. — Нагадаю, що в нашій країні немає УДО для цієї категорії засуджених, єдиний шанс — це помилування президентом.

Додамо, що Україна на першому місці серед 50 європейських країн за кількістю до­вічно ув’язнених людей, які не мають перспективи звіль­нення. У країні таких налічується 1541 особа. Він­ницький в’язень Олександр Каверзін рік тому став першим «довічником» в Україні, якого звільнили без помилування. Через те, що осліп, його відпустили з-за грат, бо так вирішив суд.

Він став на шлях криміналу у Кам’янці-По­дільсь­кому у складі угруповання грабіжників і розбійників Ігоря Хмарука та брав участь у нападах із убивствами. Коли тамтешні правоохоронці розкрили злочини цієї організованої групи, більшість учасників заарештували. Ватажок покінчив із собою під час затримання, а от Каверзіну вдалося втекти. Його оголосили в розшук у 1996 році та присвоїли червону картку Інтерпола. Тим не менше, утікач залишався в Україні. Сколотив свою банду, яка промишляла в сусідній із Вінницькою області – на Хмельниччині. Якраз там і були розстріляні двоє УБОЗівців. Ще один епізод, за який судили Каверзіна, – напад на валютника в Миколаєві.

Віталіна Володимирова