Можливо, даються взнаки деякі скорочення п’єси Івана Карпенка-Карого “Безталанна” – про складне життя героїв, яке мало трагічні наслідки.

Головні персонажі – Гнат і Софія. Їхні ролі грають артисти Оксана Бандура, Максим Какарькін та Жанна Андрусишена. У виставі досить яскраве пластичне вирішення під музику сучасних композиторів, зокрема пісні Святослава Вакарчука “Відпусти”… Мені здається, що така назва краще підійшла би до сюжету, це більш сучасно…

Вуличні та сімейні розбірки, поневолення та підкорення душ, які не знаходять виходу із тупикової ситуації, і, зрештою, їхня загибель, – як моральна, так і фізична, – є ключовими елементами у виставі. Із глядацької зали так і хочеться сказати услід невгамовним пристрастям: “Відпусти! Дай волю любові більш стриманій, високій за своїм покликанням, яка зберігає життя і не доводить до трагедії…” Але то була б уже інша вистава. Натомість маємо те, що маємо. Безталанна доля у всіх трьох.

Мені б ще хотілось виділити гру артистки Людмили Мамикіної у ролі свекрухи, її сатиричні барви, насичені психологічними нюансами. Яскравими інтонаціями артистка користується упродовж усієї вистави, розфарбовуючи роль зітханнями, багатомовними паузами, що додають особливого шарму. Глядач уже в очікуванні, – а що ж буде далі? Образ свекрухи, матері Гната, багатозмістовний. Чого варта,так звана “стіна плачу”! По суті, кожен нюанс цього талановитого плачу відгукується емоціями у серцях глядачів. Хочу побажати вінницьким акторам творчих відкриттів у нових виставах, які вінничани дивитимуться із задоволенням!

Вероніка Остапчук